Розділ 13

— А можливо, я взагалі б не поцілив.

— Але можливо, не було б жодних втрат.

— А можливо, втрат було би більше, і міст би стояв. Ви ж хотіли, щоб ми зруйнували міст.

— Не сперечайтесь зі мною, — сказав полковник Каткарт. — Ми всі потрапили в немалу халепу.

— Я не сперечаюся, сер.

— Ні, сперечаєтесь. Навіть зараз сперечаєтесь.

— Так, сер. Вибачте.

Полковник Каткарт люто хруснув суглобами пальців. Підполковник Корн, приземкуватий чорнявий млявий чоловік з безформним пузом, вільно розсівся на одному зі стільців першого ряду, зручно поклавши зчеплені руки на засмаглу лисину. Його очі насмішкувато мружились за блискучими скельцями окулярів без оправи.

— Ми намагаємось об’єктивно оцінити цю ситуацію, — підказав він полковнику Каткарту.

— Ми намагаємось об’єктивно оцінити цю ситуацію, — мовив полковник Каткарт Йосаріану із завзяттям раптового натхнення. — Справа тут не в сентиментах або чомусь такому. Мені до одного місця цей літак і його екіпаж. Просто в рапорті воно буде виглядати паршиво. Як мені щось отаке прикрити в своєму рапорті?

— Чому б вам не дати мені медаль? — несміливо запропонував Йосаріан.

— За те, що двічі заходили на ціль?

— Ви ж дали медаль Голодному Джо, коли він помилково збив літак.

Полковник Каткарт здавлено хихикнув.

— Вам пощастить, якщо ми не віддамо вас під трибунал.

— Але за другим заходом я поцілив у міст, — запротестував Йосаріан. — Ви ж хотіли, щоб ми зруйнували міст.

— Ах, я і сам не знаю, що я хотів, — викрикнув полковник Каткарт роздратовано. — Послухайте, звісно, я хотів, щоб міст зруйнували. Той міст був для мене джерелом проблем, відколи я зголосився його з вами розбомбити. Але чому ви не знищили його за першим разом?

— Мені забракло часу. Мій штурман не був упевнений, що ми вилетіли до потрібного міста.

— До потрібного міста? — спантеличено перепитав полковник Каткарт. —Тепер ви хочете все звалити на Аарфі?

— Ні, сер. Я сам винен, що дав йому відволікти себе. Я просто хотів сказати, що кожен помиляється.