Розділ 18

Він передчував, кого застане в кімнаті, до якої вони увійшли.

Любисток був блідий, наче небіжчик, і явно переляканий. Але, здається, неушкоджений. Сидів на стільці з високою спинкою. За стільцем стояв худий тип із волоссям, зачесаним та зв’язаним у кінський хвіст. Тип тримав у долоні мізерикорд із довгим тонким чотиригранним вістрям. Вістря було націлене в шию поета, під щелепу, навскоси, уверх.

— Тільки без дурні,— застеріг Ропп. — Без дурні, відьмаче. Один непродуманий рух, хоча б смикнися, і пан Самса заколе віршомаза, як кабана. Не завагається.

Ґеральт знав, що пан Самса не завагається. Бо пан Самса мав іще паскудніші очі, аніж Ропп. Були то очі з дуже особливим виразом. Людей із такими очима інколи можна було зустріти в моргах та прозекторських. А вони там працювали не для того, аби заробити собі на хліб, але щоби мати можливість для реалізації прихованих уподобань.

Ґеральт зрозумів уже, чому князь Егмунд був спокійним. Чому без страху дивився в майбутнє. І в очі батька.

—Ідеться нам про те, аби ти був слухняним, — сказав Ропп. — Будеш слухняним— обидва збережете життя.

— Зробиш, що ми тобі скажемо, — брехав капітан далі,— і ми відпустимо на волю тебе та віршомаза. Якщо станеш противитися, уб’ємо вас обох.

— Ти робиш помилку, Ропп.

— Пан Самса, — Ропп застереженням не перейнявся, — зостанеться тут із музикою. Ми— чи то я й ти— ідемо до королівських кімнат. Там буде сторожа. Маю, як бачиш, твій меч. Віддам тобі його, а ти займешся охоронцями. І підмогою, яку охорона встигне викликати, перш ніж ти всіх уб’єш. Почувши галас, покойовець короля виведе його секретним виходом, а там стануть чекати пани Ріхтер та Твердорук. Які трохи змінять наслідування трону та історію тутешньої монархії.

— Ти робиш помилку, Ропп.

— Зараз, — сказав капітан, підходячи дуже близько, — ти підтвердиш, що зрозумів завдання й що ти його виконаєш. Якщо ти не зробиш цього раніше, ніж я подумки дорахую до трьох, пан Самса проколе музикантові перетинку в правому вусі, а я стану рахувати далі. Не буде очікуваного ефекту, то пан Самса тицьне в друге вухо. А потім виколе поетові око. І так далі, до кінця, яким буде лезо в мозку. Починаємо рахувати, відьмаче.

— Не слухай його, Ґеральте! — Любисток якимось чудом зумів промовити перехопленим горлом. — Вони й торкнутися мене не можуть! Я прославлений!

— Він, — холодно оцінив Ропп, — певно, не сприймає нас серйозно. Пане Самса, праве вухо.

— Стій! Ні!

— Так краще, — кивнув Ропп. — Так краще, відьмаче. Підтвердь, що ти зрозумів завдання. І що ти його виконаєш.

— Спершу стилет подалі від вуха поета.

— Ха, — пирхнув пан Самса, піднімаючи мізерикорд високо над головою. — Так добре?

— Так добре.

Ґеральт лівою рукою схопив Роппа за зап’ясток, правою ж — за руків’я свого меча. Притягнув капітана сильним ривком і з усіх сил ударив його лобом в обличчя. Хрупнуло. Відьмак вирвав меч із піхов раніше, ніж Ропп упав, одним плинним рухом, з півоберту, відрубав панові Самсі підняту руку з мізерикордом. Самса крикнув, упав на коліна. Ріхтер та Твердорук стрибнули на відьмака з вихопленими кинджалами, він пірнув між ними в напіввольті. На ходу розрубав шию Ріхтерові— кров бризнула аж на люстру. Твердорук атакував, сіпаючись у фінтах ножового бою, але затнувся об лежачого Роппа, на мить втратив рівновагу. Ґеральт не дав йому її віднайти. Зі швидкого випаду втяв знизу в пах і вдруге, згори, — у сонну артерію. Твердорук упав, скрутився в клубок.

Пан Самса до нього підскочив. Хоча й без правої руки, хоча бризкаючи кров’ю з кукси, лівою знайшов на підлозі мізерикорд. І примірився ним на Любистка. Поет крикнув, але виказав повну притомність розуму. Упав зі стільця й відгородився ним від напасника. А Ґеральт більшого панові Самсі й не дозволив. Кров знову забризкала стелю, люстру та недопалки свічок, що стирчали в тій люстрі.