Розділ 18

— Апоплексія, — заявив нарешті, випроставшись, медик. — Викликана задухою. Погане повітря вдерлося до тіла й отруїло гумори. Винні в цьому безперестанні грози, які посилюють густоту крові. Наука є безсилою, нічого не можу зробити. Наш добрий та милостивий король мертвий. Попрощався з цим світом.

Гофмейстер скрикнув, закрив обличчя долонями. Герольд обіруч схопився за берет. Хтось із придворних заплакав. Кілька впали на коліна.

Коридор та вестибюль раптом загуділи від відлуння важких кроків. У дверях з’явився велетень, чолов’яга десь семи футів зросту. У мундирі гвардійця, але зі знаками вищого звання. Велетня супроводжували люди в хустках на головах та із сережками у вухах.

— Панове, — промовив серед тиші велетень. — Пройдіть до тронної зали. Негайно.

— У яку таку тронну залу? — сіпнувся гофмейстер. — І навіщо? Чи ви розумієте, пане де Сантіс, що тут сталося? Яке нещастя? Ви не розумієте…

— До тронної зали. Це наказ короля.

— Король мертвий!

— Хай живе король. До тронної зали, прошу. Усі. Негайно.

У тронній залі, під морським плафоном із тритонами, сиренами та гіпокампами, зібралося кільканадцять чоловіків. Деякі мали на головах кольорові хустки, а деякі— капелюхи мореплавців зі стрічками. Усі були засмаглі, усі носили у вухах сережки.

Найманці. Неважко було здогадатися. Екіпаж фрегата «Ахеронтія».

На троні, на підвищенні, сидів темноволосий та темноокий чоловік із чималим носом. Теж був засмаглим. Але сережки у вусі не носив.

Поряд із ним, на приставному стільці, сиділа Ільдіко Брекль, досі в білосніжній сукні й досі обвішана діамантами. Нещодавня королівська наречена та улюблениця вдивлялася в темноволосого чоловіка поглядом, повним обожнення. Ґеральт уже певний час здогадувався про подальший розвиток подій, як і про їхні причини, співставляв факти та додавав два й два. Але тепер, у цю мить, навіть хтось із дуже обмеженим розумом мусив бачити та розуміти, що Ільдіко Брекль та темноволосий чоловік знайомі, причому дуже добре. І, схоже, давно.

— Принц Віраксас, князь Кераку, віднедавна спадкоємець трону та корони, — оголосив гучним баритоном велетень, де Сантіс. — Тепер король Кераку, законний володар країни.

Він схилився першим, а потім схилився на одне коліно гофмейстер двору. За ним— герольд. За їхнім прикладом пішли сенешалі, низько схиляючи голови. Останнім, хто схилився, був Ферран де Леттенхоф.

— Ваша королівська величносте.

— Поки що вистачить «ваша милість», — відкоригував Віраксас. — Повним титулом я стану користуватися після коронації. З якою, зрештою, зволікати ми не станемо. Чим скоріше, тим краще. Вірно, пане гофмейстер?

Було дуже тихо. Чути стало, як у когось із придворних бурчить у животі.

— Мій світлої пам’яті батько мертвий, — промовив Віраксас. — Відійшов до своїх славетних предків. Обидва мої молодші брати, що мене не дивує, звинувачені в зраді держави. Процес відбудеться згідно з волею померлого короля, обидва брати виявляться винними й за вироком суду залишать Керак назавжди. На борту фрегата «Ахеронтія», найнятого мною… і моїми великими друзями та захисниками. Померлий король, я про те знаю, не залишив заповіту чи офіційних розпоряджень стосовно престолонаслідування. Я б прийняв волю короля, якби таку було проголошено. Але її немає. Тож за правом наслідування корона переходить до мене. Чи є серед присутніх хтось, хто хотів би це заперечити?

Нікого такого серед присутніх не виявилося. Усі присутні достатньою мірою були обдаровані розсудком та інстинктом самозбереження.

— Тоді прошу розпочати підготовку до коронації, нехай займуться тим ті, у чиїй компетенції це знаходиться. Коронацію буде поєднано зі шлюбом. Бо я вирішив воскресити давній звичай королів Кераку, право, встановлене століттями. Воно проголошує, що, якщо наречений помер перед шлюбом, наречену повинен узяти за дружину найближчий нежонатий родич.