Розділ 18

Ільдіко Брекль— це було помітно по її пломеніючому обличчю— давньому звичаю готова була піддатися хоч би й зараз. Інші зібрані мовчали, намагаючись, схоже, пригадати, хто, коли й через яку причину той звичай встановив. І яким чином міг той звичай бути встановлений століття тому, якщо королівство Керак не існувало навіть сотні років. Але наморщені від розумового зусилля лоби придворних швидко розгладилися. Усі, як один, дійшли вірного висновку. Що хоча коронації ще не було, але його милість Віраксас— практично король, а король завжди правий.

— Зникни звідси, відьмаче, — прошепотів Ферран де Леттенхоф, тицяючи Ґеральтові меч у руки. — Забери звідси Любистка. Зникайте обидва. Нічого ви не чули, нічого не бачили. Нехай ніхто вас з усім цим не співвідносить.

— Розумію, — Віраксас обвів поглядом зібраних придворних, — що для декого з присутніх тут ситуація незвична. Що для декого зміни відбулися надто швидко та раптово. Не можу також виключати, що для декого з присутніх тут діється не так, як їм хотілося б, і що стан справ їм не до смаку. Полковник де Сантіс відразу декларував, що він на вірному боці, і присягнув мені на вірність. Я очікую того самого від усіх, хто тут присутній.

— А почнемо ми, — кивнув, — від вірного слуги мого світлої пам’яті батька. А також і виконавця наказів мого брата, який на життя батька зазіхав. Почнемо з королівського інстигатора, пана Феррана де Леттенхофа.

Інстигатор схилився.

— Слідство тебе не обмине, — пообіцяв Віраксас. — І виявить, яку роль ти зіграв у змові князів. Змова закінчилася фіаско, що кваліфікує змовників як невмілих. Помилку я міг би пробачити, невміння— ні. Не в інстигатора, охоронця закону. Але про це пізніше, поки ж почнемо з речей базових. Наблизься, Ферране. Ми хочемо, аби ти показав та довів, кому ти служиш. Хочемо, аби ти склав нам належну клятву. Аби схилив коліна біля ніг трону. І поцілував нашу королівську руку.

Інстигатор слухняно рушив у напрямку підвищення.

— Зникни звідси, — встиг іще прошепотіти. — Зникни якнайшвидше, відьмаче.

Розваги в садах тривали.

Литта Нейд відразу помітила кров на манжеті сорочки Ґеральта. Мозаїка також помітила й, на відміну від Литти, поблідла.

Любисток підхопив із таці пажа два келихи, випив одним ковтком один за другим. Підхопив іще два, запропонував дамам. Ті відмовилися. Любисток випив один, а другий, подумавши, віддав Ґеральтові. Корал, примружившись, вдивлялася у відьмака, явно напружена.

— Що сталося?

— Зараз довідаєшся.

Дзвін кампаніли почав бити. Бив так зловісно, так замогильно й так жалібно, що бенкетуючі гості стихли.

На підвищення, що нагадувало ешафот, зійшли гофмейстер та герольд.

— Сповнений жалем та засмученням, — промовив у тиші гофмейстер, — мушу мосьпанству оголосити смутну новину. Король Белогун Перший, наш люб’язний, добрий та ласкавий володар, уражений суворою рукою долі, раптово помер від удару, пішов із цього світу. Але королі Кераку не помирають! Король помер, хай живе король! Хай живе його королівська величність король Віраксас! Первородний син померлого короля, законний спадкоємець трону та корони! Король Віраксас Перший! Трикратно хай живе! Хай живе! Хай живе!

Хор лестивців, підлабузників та дуполизів підхопив той крик. Гофмейстер стишив їх жестом.

— Король Віраксас тепер у траурі, як і весь двір. Бенкет завершено, гостей просять залишити палац. Але король скоро планує власне весілля, тож тоді свято повториться. Аби не змарнувати їжу, король наказав, щоб винесли її до міста та виставили на ринку. Обдарованим їжею буде й люд Пальміри. Для Кераку починається час щастя та добробуту.

— Що ж, — заявила Корал, поправивши волосся. — Чимало правди у твердженні, що смерть нареченого може серйозно вплинути на весільні урочистості. Белогун був не без вад, але не був і найгіршим, тож нехай спочиває в спокої та нехай земля йому буде пухом. Ходімо звідси. Бо все одно стало нудно. А день такий чудовий, ходімо пройдімося терасами, подивимося на море. Поете, будь ласка, дай лікоть моїй учениці. Я піду з Ґеральтом. Бо він має мені щось сказати, як я відчуваю.

Був ранній пополудень. Тільки. Не вірилося, що так багато сталося так швидко.