Розділ 18

— Прошу поставитися з розумінням. Мені наказали перевіряти.

Інстигатор вилаявся під ніс, піддався огляду. Не мав при собі навіть складаного ножичка.

— Що все це має значити, хотів би я знати, — сказав, коли вони нарешті пішли коридором. — Я серйозно занепокоєний. Серйозно занепокоєний, відьмаче.

— Ти бачив Любистка? Його начебто викликали до палацу на співи, на виступ.

— Мені про це нічого не відомо.

— А відомо тобі, що в порт увійшла «Ахеронтія»? Говорить тобі щось ця назва?

—І багато про що. А занепокоєння моє зростає. З кожною хвилиною. Поспішімо!

По вестибюлю— колишньому храмовому віридарію— крутилися озброєні протазанами гвардійці, синьо-червоні уніформи миготіли також на галереях. Стукіт чобіт та піднесені голоси доносилися з коридору.

— Гей! — Інстигатор махнув рукою на солдата, що тут проходив. — Сержанте! Що тут діється?

— Вибачте, ваша милість… Поспішаю за наказом…

— Стій, кажу! Що тут діється? Я жадаю пояснень! Що тут сталося? Де князь Егмунд?

— Пане Ферране де Леттенхоф.

У дверях під хоругвами із синім дельфіном у супроводі чотирьох рослих здоровил у шкіряних кабатах стояв власною особою король Белогун. Позбувся він уже королівських атрибутів, а тому не виглядав, як король. Виглядав селянином, у якого, власне, розтелилася корова. Привівши на світ чудове телятко.

— Пане Ферране де Леттенхоф, — у голосі короля наче звучала й радість від приплоду. — Королівський інстигатор. Значить, мій інстигатор. А може, не мій? Може, мого сина? З’являєшся, хоча я тебе не викликав. У принципі бути зараз тут було б твоїм службовим обов’язком, але я тебе не викликав. Нехай, подумав я, Ферран бавиться собі, нехай поїсть, поп’є, затисне якусь та трахне її в альтанці. Я Феррана не викличу, не хочу його тут. Чи знаєш, чому саме я тебе не хотів? Бо я не мав упевненості, кому саме ти служиш. Кому ти служиш, Ферране?

— Я служу, — інстигатор низько вклонився, — вашій королівській величності. І я цілковито вашій величності відданий.

— Усі чули? — Король театрально роззирнувся. — Ферран мені відданий! Добре, Ферране, добре. Такої відповіді я й очікував, королівський інстигаторе. Можеш залишитися, знадобишся. Я зараз обтяжу тебе завданнями саме для інстигатора… Гей! А то хто? Хто це тут? Зараз, зараз! Чи то, бува, не відьмак, який дурив люд? На якого вказала нам чародійка?

— Він виявився невинним, чародійка помилялася. На нього донесли…

— На невинних не доносять.

— Було рішення суду. Справу закрито за відсутністю доказів.

— Але справа була, значить був і сморід. Рішення судів та їхні вироки беруться від примх та фанаберій судових урядників, а сморід з’являється від самої суті справи. Досить про це, не стану втрачати час на лекції з юриспруденції. У день власного одруження я можу проявити великодушність, не стану наказувати його замкнути, але нехай той відьмак зараз же зникне з моїх очей. І ніколи більше мені на очі не з’являється!