Розділ 18

— Та зараз. Я навіть хвилинки тут сам не залишуся. Волію триматися Ґеральта.

Вхід до королівського передпокою стерегли гвардійці, але вони впізнали й пропустили інстигатора. Утім, із тим, аби потрапити до королівських кімнат, не вийшло легко. Неподоланним бар’єром виявився герольд, двоє сенешалей та їхня підмога, що складалася з чотирьох здоровил.

— Король, — заявив герольд, — приміряє новий шлюбний наряд. Заборонив йому перешкоджати.

— У нас справа важлива й така, що не терпить зволікання!

— Король категорично заборонив собі перешкоджати. А пан відьмак, здається, мав наказ покинути палац. То що ж ти тут іще робиш?

— Поясню те королю. Прошу нас пропустити!

Ферран відіпхнув герольда, пхнув сенешаля. Ґеральт пішов слідом. Але все одно зумів дістатися лише до порога кімнати, за спини кількох згромаджених тут придворних. Подальший шлях заступили здоровили в шкіряних кабатах, за наказом герольда приперши їх до стіни. Досить жорстко, утім, Ґеральт зробив, як інстигатор, та не став опиратися.

Король стояв на низькому стільці. Кравець зі шпильками в роті поправляв йому панталони. Поряд стояв гофмейстер та хтось одягнений у чорне, немов нотаріус.

— Відразу після шлюбної церемонії,— говорив Белогун, — я оголошу, що наступником трону стане син, якого народить дружина, яку я беру собі сьогодні. Цей крок повинен забезпечити мені її прихильність та, хе-хе, чуттєвість. Це дасть мені трохи часу та спокою. Мине років двадцять, поки молокосос досягне віку, коли починають крутити змови. Але, — король скривився й підморгнув гофмейстерові,— якщо я захочу, то я все відкличу й визначу наступником когось іншого. Як би воно не було, це шлюб морганатичний, діти від таких шлюбів не наслідують титулів, чи не так? І хто в змозі передбачити, скільки я з нею витримаю? Чи немає інших дівок на світі, ладніших, красивіших та молодших? Тож треба буде скласти відповідні документи, якийсь шлюбний контракт чи щось таке. Май надію на краще, готуйся до гіршого, хе-хе-хе.

Слуга подав королю тацю, на якій лежали коштовності.

— Геть це, — скривився Белогун. — Не стану обвішуватися блискітками, наче якийсь франт чи нувориш. Надіну лише оце. Це дар моєї обранки. Малий, але зі смаком. Медальйон із гербом моєї країни, тож правильно буде такий герб носити. Це її слова: «Герб країни— на шиї, добро країни— у серці».

Поки Ґеральт, припертий до стіни, зрозумів, що й до чого, пройшло трохи часу.

Кіт, що вдаряє лапкою по медальйону. Золотий медальйон на ланцюжку. Блакитна емаль, дельфін. D’or, dauphin nageant d’azur, lorré, peautré, oreillé, barbé et crêté de gueules[46].

Було вже запізно реагувати. Він не зумів навіть крикнути та застерегти. Побачив, як золотий ланцюжок раптом скорочується, стискається на шиї короля, наче гарота. Белогун почервонів, відкрив рота, але не зумів навіть зітхнути чи крикнути. Схопився обома руками за горло, намагаючись зірвати медальйон або хоча б упхати під ланцюжок пальці. Йому це не вдалося: ланцюжок глибоко врізався в тіло. Король упав із табуретки, затанцював, відштовхнув кравця. Кравець захитався, закашлявся, певно, проковтнувши свої шпильки. Зіткнувся з нотаріусом, упали вони обидва. Белогун тим часом посинів, вибалушив очі, гепнувся на землю, кілька разів ударив ногами, напружився. І знерухомів.

— Рятунку! Король заслаб!

— Медика! — крикнув гофмейстер. — Кличте медика!

— Боги! Що сталося? Що з королем?

— Медика! Швидко!

Ферран де Леттенхоф приклав долоню до скроні. Мав дивний вираз обличчя. Вираз обличчя когось, хто потроху починає розуміти.

Короля поклали на канапу. Викликаний медик довго його оглядав. Ґеральта близько не підпустили, не дозволили подивитися. Крім того, він знав, що ланцюжок устиг розплестися ще до того, як прибіг лікар.