TextBook Любисток став на коліна, сперся лобом на стіну, після чого досить рясно, бризкаючи, зблював.
До кімнати увірвався Ферран де Леттенхоф, із ним— кілька гвардійців.
— Що діється? Що тут сталося? Юліане! Ти цілий? Юліане!
Любисток підвів руку, даючи знак, що відповість за мить, бо зараз не має часу. Після чого знову зблював.
Інстигатор наказав гвардійцям вийти, зачинив за ними двері. Глянув на трупи, обережно, аби не наступити на пролиту кров, і слідкуючи, щоби кров, що крапає з люстри, не поплямувала його дублету.
— Самса, Твердорук та Ріхтер, — розпізнав. — І пан капітан Ропп. Довірені особи князя Егмунда.
— Вони виконували наказ, — стенув плечима Ґеральт, дивлячись на меч. — Як і ти, були слухняні наказам. А ти нічого про це не знав. Підтверди це, Ферране.
— Я нічого про це не знав, — швидко запевнив інстигатор і відступив, спершись спиною на двері.— Присягаюся! Ти ж не підозрюєш… Не вважаєш…
— Якби я вважав, ти б уже не жив. Я тобі вірю. Ти б не став наражати на небезпеку життя Любистка.
— Треба повідомити про це королю. Боюся, що для князя Егмунда це може означати поправки та дописи до акту звинувачення. Ропп, здається, живий. Дасть зізнання…
— Сумніваюся, що дасть.
Інстигатор глянув на капітана, що лежав, напружений, у калюжі сечі, сильно слинив та весь час трусився.
— Що з ним?
— Уламки носової кістки в мозку. І, певно, кілька в очних яблуках.
— Ти надто сильно вдарив.
— Саме так я й хотів. — Ґеральт витер клинок меча серветкою, стягненою зі столика. — Любистку, як ти? Порядок? Можеш встати?
— Порядок, порядок, — пробелькотів Любисток. — Мені вже краще. Набагато краще…
— Не виглядаєш на того, кому дуже краще.
— До дідька, я ж ледь від смерті втік! — Поет встав, притримався за комод. — Суча лапа, я ніколи в житті так не боявся… Мав враження, що в мене дно в дупі виб’є. Але зараз із мене все верхом вилетить разом із зубами. Але я, як тебе побачив, то знав, що ти мене врятуєш. Значить, не знав, але сильно на те розраховував… Зараза, скільки ж тут крові… Як тут смердить! Певно, знову ригатиму.
— Ходімо до короля! — сказав Ферран де Леттенхоф. — Дай мені свій меч, відьмаче… І почистись трохи. Ти, Юліане, залишися…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Відьмак. Сезон гроз» автора Анджей Сапковський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 18“ на сторінці 11. Приємного читання.