Розділ 18

— Вибачаємо. Що там нового в мистецтві?

— Як воно буває в мистецтві, усе й нічого. — Любисток зняв із таці пажа, який проходив обік, бокали з вином, вручив дамам. — Свято трохи пісне, не здається вам? Але вино добре. «Ест-Ест», сорок за пінту. Червоне також нічого, я куштував. Тільки гіпокрас не пийте, приправляти його не вміють. А гості продовжують сходитися, ви помітили? Як завжди у вищих сферах, це такі зворотні перегони, гонитва à rebours[44]: виграє та збирає лаври той, хто з’явиться останнім. І буде мати красивий вхід. Власне, ми, здається, споглядаємо фінал. Фінішну риску саме минає власник мережі тартаків із дружиною, тим самим програючи керівникові порту з дружиною, який іде слідом. А цей, своєю чергою, програє невідомому мені франтові…

— Це шеф ковірського торговельного представництва, — пояснила Корал. — З дружиною. Цікаво, з чиєю.

— До групи лідерів— тільки гляньте— долучається Пираль Пратт, старий бандюган. З нічогенькою собі партнеркою… От зараза!

— Що з тобою сталося?

— Та жіночка поруч із Праттом… — аж захлинувся Любисток. — Це ж… Це ж Етна Асідер… Удова, яка продала мені меч…

— Так вона тобі відрекомендувалася? — пирхнула Литта. — Етна Асідер? Банальна анаграма. Ця особа— це Антея Дерріс. Найстарша дочка Пратта. Ніяка вона не вдовиця, бо ніколи не виходила заміж. Кружляють плітки, що чоловіків вона не любить.

— Дочка Пратта? Неможливо! Я бував у нього…

—І там її не зустрічав? — не дала йому скінчити чародійка. — Нічого дивного. Антея не в найкращих стосунках із родиною, навіть прізвищем цим не користується, має псевдонім, складений із двох імен. З батьком контактує лише в справах, які вони, зрештою, ведуть цілком активно. Але я й сама дивуюся, що бачу їх зараз разом.

— Напевне, вони мають у цьому якийсь інтерес, — швидко зауважив відьмак.

— Страшно навіть подумати, який саме. Антея офіційно займається торговельним посередництвом, але улюблений її спорт— це шахрайство, омана та крутійство. Поете, маю до тебе прохання. Ти бувала людина, а Мозаїка— ні. Проведи її поміж гостями, рекомендуй тим, кого знати варто. Укажи на тих, кого знати не варто.

Запевнивши, що бажання Корал для нього— наказ, Любисток подав Мозаїці руку. Відьмак та чародійка залишилися самі.

— Ходімо, — Литта перервала мовчанку, що надто вже затяглася. — Пройдімося. Туди, на пагорб.

З пагорба, від газебо, з висоти, відкривався вид на місто, на Пальміру, порт та море. Литта заслонила обличчя долонею.

— Що то там впливає на рейд? І кидає якір? Трищогловий фрегат цікавої конструкції. Під чорними вітрилами, ха, це досить незвичайно…

— Облишмо фрегати. Любисток та Мозаїка пішли, ми самі й на узбіччі.

— А ти, — відвернулася вона, — думаєш, навіщо б. Чекаєш, про що я тобі скажу. Чекаєш на запитання, які я тобі поставлю. А я, може, усього-то хочу розповісти тобі найсвіжіші плітки? Із середовища чародіїв? Ах, ні, не лякайся, вони не про Йеннефер. Вони про Ріссберг, місце, трохи тобі відоме. Там останнім часом сталися величезні зміни… Якось я не бачу у твоїх очах блиску зацікавленості. Мені продовжувати?

— Але ж прошу.

— Почалося, коли помер Ортолан.

— Ортолан мертвий?