Розділ 31

Я подумки перелітаю на тисячі світлових років.

— Робе, ти живеш із цим.

— Ти називаєш це життям? — уїдливо коментую я, підводячись і витираючи носа однією з його чергових серветок.

— Робе, ти дуже швидко реагуєш на все, що я кажу, — говорить Зіґфрід, — тому, на мою думку, твоя реакція — це контрудар. Ти відбиваєш усі мої слова. Тепер моя черга завдати удару, Робе. Ти живеш, зрозумій.

— Ну, гадаю, що так.

Це, скоріш за все, правда, яка просто мені не подобається. Знову западає довга пауза, після якої Зіґфрід додає:

— Робе, ти знаєш, що я просто робот. Також ти розумієш, що моя функція — розбиратися з людськими почуттями. Я не можу їх відчувати, але здатен відтворювати за допомогою схем, аналізувати та оцінювати. Я можу робити це як для тебе, так і для себе. Я спроможний вибудувати парадигму й оцінити пріоритетність людських емоцій. Почуття провини? Воно болюче, але саме через це покращує поведінку. Це почуття спонукає цуратися вчинків, за які ти почуватимешся винним. То дуже цінна річ для тебе й для суспільства. Але почуттям провини не можна послуговуватись, якщо його не відчуваєш.

— Я відчуваю його! Господи, Зіґфріде, ти це знаєш!

— Знаю, — відповідає робот, — що зараз ти дозволяєш собі відчути його. Воно тепер відкрите і ти можеш змусити його працювати на себе. А коли це почуття приховане, то воно лише шкодить. Моя функція, Робе, — допомагати тобі вивільняти свої почуття, щоб ти міг їх використовувати.

— Навіть негативні емоції? Провину, страх, біль, заздрощі?

— Провина, страх, біль, заздрощі — це мотиватори, спонуки, які допомагають стати кращим. Я не маю таких емоцій, Робе, хіба що гіпотетично, коли будую парадигми й оцінюю їх із метою проаналізувати.

Знову пауза, що справляє на мене дивне враження. Коли Зіґфрід робить паузу, він або дає мені час щось усвідомити, або вибудовує складний ланцюжок аргументів щодо мене. Певен, цього разу Зіґфрід зробив паузу з першої причини, але не через мене. Нарешті він говорить:

— Робе, ти поставив мені питання.

— Питання? Яке?

— Ти запитав: «Ти називаєш це життям?». Я відповім: «Так». Це саме те, що я називаю життям. І суто гіпотетично дуже заздрю цьому.