Розділ 31

— А я хочу?

— Не обов’язково. Але можеш не турбуватися: вона щонайдужче кохала тебе, Робе. Так само, як і ти її.

Я довго спостерігаю за зображенням, а потім прошу:

— Вимкни, Зіґфріде. Будь ласка.

У кімнаті відпочинку я засинаю майже одразу. Ще ніколи я не почував себе таким розслабленим.

Я вмиваюся, знову палю і виходжу в яскраве денне світло, яке розсипається під Бульбашкою. Усе навколо має вельми привітний вигляд. Я думаю про Клару з любов’ю та ніжністю і в душі прощаюся з нею. Потім я згадую Соню: сьогодні маю з нею побачення ввечері — хоч би не запізнитися! Але Соня почекає; вона дуже терпляча, майже як Клара.

Клара.

Я зупиняюся посеред алеї, і в мене врізаються пішоходи. Маленька літня жіночка в коротких штанцях шкутильгає до мене й запитує:

— Вам допомогти?

Я витріщаюся на неї, не відповідаючи. Потім обертаюсь і поспішаю назад до кабінету Зіґфріда.

Там нікого немає, навіть голограми.

— Зіґфріде! Де ти в біса є? — волаю я.

КРЕДИТОВЕ АВІЗО

Для Робінетта Броудгеда:

Ваш рахунок ПОПОВНЕНО в такому розмірі: гарантований бонус за рейси 88-90A і 88-90B (усім, хто вижив): 10 000 000 доларів

Наукова премія від Ради: 8 500 000 доларів

Усього: 18 500 000 доларів

Ваш поточний БАЛАНС: 18 506 036 доларів

Нікого. Ніхто не відповідає. Я вперше бачу, що кімната не підготовлена, і розумію, що було справжнім, а що — голограмою. Справжнього мало: шпеники з металевого порошку для кріплення проекторів, килимок (теж справжній), корпус із лампою (справжній), інші меблі, що їх я, можливо, захочу побачити чи ними скористатися. Але Зіґфріда не було, як і крісла, у якому той зазвичай сидів.

— Зіґфріде! — Я й далі волаю, відчуваючи серцебиття аж у горлі, а в голові все крутиться. — Зіґфріде!