— Не знаю.
— Робе, ти сказав: «Я просто задовольнявся».
Я знову стаю в захисну позицію. В мене таке відчуття, ніби я раптом дізнався, що обмочився або що в мене розстебнута ширінка. Я виходжу за межі свого тіла й аналізую власні думки.
— Робе, що ти маєш на увазі під «задовольнявся»?
— Ну, — відповідаю я зі сміхом, щиро вражений і в той самий час здивований, — справжня обмовка за Фройдом, чи не так? А ви розбираєтеся. Мої вітання програмістам.
Зіґфрід не реагує на мою люб’язну ремарку. Він дає мені кілька хвилин перетравити інформацію.
— Добре, — здаюсь я. Почуваюся незахищеним та дуже вразливим, пускаю все на самоплин і живу цим моментом, наче він триватиме вічно, як для Клари у її миттєвому та нескінченному падінні.
Зіґфрід м’яко відповідає:
— Робе, мастурбуючи, ти фантазував про Дена?
— Я ненавидів це, — відповідаю я. Зіґфрід чекає.
— Я ненавидів себе через це. Точніше, не зовсім так, а скоріше зневажав. Бідний я сучий син, чорти б мене взяли, огидний збоченець, який дрочить і мріє про те, щоб його трахнув коханець його дівчини.
Зіґфрід чекає, поки я ше щось скажу, а потім говорить:
— Гадаю, Робе, ти дійсно хочеш поплакати.
Він має рацію, але я нічого не хочу казати.
— Хочеш поплакати? — питає Зіґфрід.
— Я б дуже хотів, — відповідаю я.
— Тоді, Робе, чому б тобі не поплакати?
— Якби ж я міг, — зізнаюсь я. — На жаль, просто не знаю як.
Розділ 24
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брама» автора Фредерік Пол на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 23“ на сторінці 3. Приємного читання.