Розділ 16

— Я гадаю, це можливо.

Сем одночасно мав вигляд здивований, загадковий і, здається, був готовий до всього.

— Справді?

— Маю на увазі, що якби ми були гічі, а не дурнями людської породи, то знали б, що робимо. Ми б прилетіли сюди, оглянули все навколо і сказали: «Дивіться, там наші друзі» чи, знаєте, неважливо, що тут було, коли вони налаштували сюди курс. Або ж: «Напевне, наші друзі переїхали. Їх немає вдома». А потім: «Ну тоді, хай йому дідько, подивімося, можливо, вони полетіли в гості до сусідів». Ми натиснули б оцю кнопку тут і перемикнули цей важіль, а відтак — бац! — і ми вже летимо до тієї великої блакитної зірки…

Клара замовкла, досі тримаючи мою руку.

— Але, Семе, ми не гічі.

— Чорт забирай, Кларо! Я це знаю. Та ж має бути якийсь вихід…

Вона кивнула.

— Певно, є, але ми не відаємо, який. Ми знаємо лише те, Семе, що жоден екіпаж не повернувся й не розповів, що буває після зміни курсу. Пам’ятаєш? Жоден.

Він не дав їй прямої відповіді, а лише подивився на велику блакитну зірку на оглядовому екрані і промовив:

— Проголосуймо.

Звичайно, голосування проти зміни налаштувань панелі курсу закінчилося з результатом чотири проти одного, а Гем Тає постійно пильнував, щоб Сем не підходив до панелі, поки ми долали шлях додому на швидкості світла.

Дорога назад до Брами була не довшою, аніж сюди, але здалася вічністю.