Розділ 11

— Робе, — відповідає він, — Я також не думаю, що обговорення з тобою суті реальності буде пожиточним. Я знаю, що я робот. І ти це знаєш. Чому ми тут зібралися? Щоб мені допомогти?

— От і мені цікаво, — похмуро відказую я.

— Не думаю, що тебе це насправді цікавить. Гадаю, ти усвідомлюєш, що ходиш сюди, аби допомогти собі. А це можна зробити, лише змінивши щось усередині. Те, що я роблю з інфор­мацією, задовольняє виключно твою допитливість, а також може бути причиною намагань вести на сеансах інтелектуальні бесіди замість терапії…

— Твоя взяла, Зіґфріде, — перебиваю я.

— Добре. Але те, як ти поводишся з цим, впливає на твої почуття та дії в тих чи тих ситуаціях, іноді вдалі, деколи — ні. Робе, дбай за свої думки, а не за мої.

Я захоплено вигукую:

— Поза сумнівом, ти до біса розумний робот, Зіґфріде!

Він відповідає:

— Таке враження, ніби насправді ти кажеш: «Ненавиджу твоє бісове єство, Зіґфріде!»

Я жодного разу такого не чув від нього, і це бентежить мене. А потім пригадую, що сам не раз казав йому достоту таке.

Це правда. Я дійсно ненавиджу його єство.

Він намагається допомогти мені, і за це я ненавиджу його ще дужче. Я думаю про солоденьку звабливу Соню, про те, як вона радо виконує усі мої забаганки (ну майже усі). Дуже хочу образити Зіґфріда.