Із природних перешкод у гірських походах П- III категорій найчастіше трапляються трав'янисті схили, осипи і морени.
Техніка пересування у горах трав'янистими схилами подібна до техніки пересування такими схилами у пішохідних подорожах. Однак у гірських місцевостях вони бувають набагато крутішими, довшими і небезпечнішими, тому що можуть чергуватись зі скельними виходами і обмежуватися знизу "баранячими лобами".
По крутих трав'янистих схилах спуск і підйом здійснюють зигзагами, слід у слід, із короткими інтервалами. По осипу вгору необхідно йти навскоси, вибираючи зручне каміння, щоб поставити ногу. Про кожну нестійку опору той, хто направляє рух, має попередити тих, хто йде за ним. Іти необхідно настільки близько, щоб камінь, ненароком зсунутий із місця одним туристом, міг затримати наступний за ним товариш. Під час спускання групи по осипу необхідно остерігатись того, щоб один турист перебував над іншим.
При пересуванні слід минати схили, із яких щойно впало каміння, схили морен, підмитих рікою. Необхідно пам'ятати, що у спекотну, дощову погоду і в туман через 1-2 год. після сходу сонця на освітлених і крутих схилах виникають каменепади. Щоб туристи не зіштовхнули каміння, не рекомендується виходити на осип у зв'язках. Також не можна йти кам'янистою ділянкою у взутті з шипами, які нерідко чіпляються за каміння, призводячи до падіння людини.
Рух по скелях потребує дотримання правила "трьох точок опори". Згідно з ним необхідно рухатись так, щоб на більш або менш складних ділянках під час переміщення однієї кінцівки інші не відривались від опори (див. Додатки, рис. 37). На легких скелях руки тільки підтримують рівновагу і активно працюють лише там, де немає зручної надійної опори для ніг. Тулуб по змозі слід тримати вертикально, а руки і ноги розводити не менше ніж на ширину плечей.
На виступи потрібно спиратись внутрішніми рантами черевиків. Використовуючи захват, не слід притискуватись до скель, що забезпечить кращі умови для роботи ніг. Рухатись необхідно плавно, без ривків, оскільки так легше зберігати рівновагу і економити сили.
Для переміщення необхідно почергово послуговуватись різними положеннями кистей рук, упорами і захватами. Захвати забезпечують меншу небезпеку зриву і навантаження на пальці рук. На важких, але зручних для руху ділянках рухатись необхідно прямо вгору. Якщо потрібно переміститись убік, роблять це на легших ділянках. За відсутності надійних опор на скельній ділянці слід повніше використовувати тертя (на плитах, гребінцях) і силу розклинювання (кути, розколини).
Рух по снігових схилах, якщо немає спеціального спорядження, можливий на простих сніжниках, безпечних підйомах до перевалу або спусках з нього при перетині фірнових плато.
Під час пересування необхідно користуватись альпенштоком (льодорубом) і взуттям на твердій підошві, оскільки основні зусилля при ходьбі по снігу затрачаються на протоптування слідів, вибивання ступнів і підтримання рівноваги (див. Додатки, рис. 38).
Не варто різко ударяти ногою у сніг, краще спресувати в ньому слід із двох-трьох натисків. Рухаючись по нестійкому насту, не треба намагатись утриматися на його поверхні. Краще пройти наст і протоптати сходинку. Кожен повинен піклуватися про того, хто йде за ним. Тому відстань між сходинками той, хто направляє рух, має співвідносити зі зручністю руху туриста, який має найменший зріст у групі. Вагу тіла слід плавно переміщувати зі сходинки на сходинку, спираючись на всю ступню.
Пересуваючись по снігу, роблять самострахування альпенштоком. Підйом крутими ділянками організовують "у три такти": турист стромляє поперед себе альпеншток і, тримаючись за нього руками, "забиває" у сніг спочатку одну, потім другу ногу. Після цього альпеншток слід перемістити вище і повторити дії у тій самій послідовності. На пологих схилах туристи спускаються обличчям до долини і якомога міцніше вдавлюють каблуки у сніг. Круті спуски проходять "у три такти" обличчям до схилу.
Якщо під снігом міститься льодовик, то для запобігання падіння у льодовикову тріщину слід пересуватись у зв'язках по дві-три людини. Передній має уважно зондувати перед собою сніг альпенштоком.
Ділянки м'якого льоду невеликої крутизни на вільних від снігу льодовиках долають у черевиках на трико-нях або у взутті на гумовій підошві з глибоким рифленням. Ноги слід ставити на кригу так, щоб вони торкались її всією ступнею.
Крутіші ділянки відкритого льодовика можна проходити у взутті з шипами і з вирубуванням льодорубом ступенів на схилі. При пересуванні у взутті з шипами ноги слід ставити дещо ширше, ніж під час звичайної ходьби (щоб не чіпляти зубцями черевики, штани). Взуття ставлять на лід з легким ударом одночасно всіма основними зубцями. В окремих випадках можуть знадобитись додаткові точки опори, тоді слід вбивати гачки для криги.
Для впевненого пересування крижаним чи сніговим рельєфом необхідно добре знати гірсько-туристську техніку і альпіністські прийоми. Тим, хто збирається піти у гірський похід, слід обов'язково ознайомитись із правилами у спеціальній літературі і відпрацювати техніку ще до виїзду в гори.
Найпоширенішим способом подолання вузького гірського потоку є переправа по каменях, коли туристи переступають або перестрибують з одного валуна на інший, підстраховуючись льодорубами. Перед перенесенням усієї ваги тіла на камінь бажано випробувати його ногою і бути готовим до стрибка на наступний валун у разі нестійкості опори.
На мілині туристи іноді й самі можуть накидати у воду каміння для переправи. Переправлятись через гірські ріки треба вранці, коли ще не почалось бурхливе танення снігу та криги. По сніжному мосту переправляються після розвідки його міцності. Для цього опору мосту оглядають із води, кидають на нього каміння. Якщо повної впевненості в надійності мосту немає, можлива тільки переправа по одному із страховкою. Першим із зондуванням снігу льодорубом проходить (переповзає) міст досвідчений турист на страховці без рюкзака.
Для організації навісної переправи одному туристу необхідно перейти вбрід або перепливти гірську річку, щоб винести на протилежний берег кінець мотузки. Іноді мотузку вдається закинути за камінь, дерево або скелю протилежного берега.
Після того як переправили першого туриста і надійно закріпили мотузку, її сильно натягують (бажано з нахилом у бік пересування) і починають по одному переправляти інших членів групи. Для цього наступний турист обв'язується нагрудною обв'язкою (одягає альпіністський пояс), виконує "сідло - бесідку", кріпиться двома карабінами до основної мотузки і, перебираючи по ній руками, головою вперед переправляється над водою через річку. Якщо нахил великий, переправу здійснюють ногами уперед.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей» автора Пангелов Б.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Подолання трав'янистих схилів, осипів, морен тощо“ на сторінці 1. Приємного читання.
