• державні органи (створені державою інститути, які здійснюють розпорядчі, адміністративні та інші функції).
У процесі взаємин ці сторони утворюють так званий "туристичний трикутник". Правова взаємодія по сторонах трикутника "турист - туристичне підприємство", "турист - держава", "туристичне підприємство - держава" регулюються відповідним загальним і спеціальним законодавством. Залежно від ступеня цивілізованості та демократичності держави - це законодавство стає з часом більш ґрунтовним, в оптимальному варіанті ним повинен бути охоплений кожний елемент взаємин зазначених сторін [29, с. 18].
Модель вітчизняного "туристичного трикутника" зображено на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Модель "туристичного трикутника" в Україні
При взаємодії "туриста" з "туристичним підприємством" найбільш важлива річ - документальне оформлення угоди між ними: отже потрібен письмовий договір, у якому зафіксовані взаємні права і обов'язки. Для врегулювання відносин стороною "турист - держава" необхідне досконале законодавство про паспортний та візовий режими, митні, валютні, медико-санітарні норми, порядок виїзду і в'їзду з країни, правове становище іноземних громадян тощо. Також необхідні правові норми про захист прав споживачів, ліцензування туристичної діяльності, сертифікацію туристичного продукту, страхування у туристичній подорожі. В оптимальному варіанті потрібний законодавчий акт, у якому були б позначені основні правові норми із всього спектра взаємин сторін, що беруть участь в цьому процесі. Більшість розвинених держав світу обрали саме такий шлях.
Однак, незважаючи на прагнення зробити туристичне законодавство уніфікованим, в кожній країні використовуються власні підходи щодо регулювання туристичної діяльності. Зазвичай основні зусилля спрямовані на регулювання трикутника стороною "туристичне підприємство - держава". Здійснюється це, насамперед, у формі ліцензування туристичної діяльності, тобто відповідного державного дозволу, який надається юридичним і фізичним особам тільки у тому випадку, якщо вони:
• можуть підтвердити свій професійний рівень, необхідний для провадження туристичної діяльності;
• не порушують норм цивільного законодавства країни, що встановлює обмеження на можливість провадження туристичної діяльності;
• мають достатні фінансові, матеріальні або інші види гарантій для повної оплати всіх витрат, які можуть несподівано з'явитися у процесі надання туристичних послуг;
• володіють полісом із достатнім покриттям для страхування фінансової відповідальності за власними зобов'язаннями [29, с. 20].
Як свідчить практика, має значення не сам акт видачі ліцензії (незалежно від ступеня жорсткості або м'якості процедури одержання цього дозволу), а ефективність роботи державного механізму, який відслідковує виконання всіх ліцензійних та інших умов туристичної діяльності, а у випадку рекламацій або інших проблем - вживає необхідних заходів для наведення порядку.
У деяких країнах термін "ліцензування" законодавчо фактично не закріплений, але разом з тим державні вимоги до туристичних підприємств щодо їх фінансової та іншої відповідальності перед клієнтами, професійної підготовки керівників і співробітників, страхування підприємств і самих туристів - дуже суворі. Основні зусилля в такому випадку припадають на регулювання трикутника стороною "турист - туристичне підприємство", які спрямовані на максимально повний захист прав та інтересів споживачів і постійне підвищення відповідальності туристичних підприємств за якість туристичного продукту [29, с. 21].
За такого підходу особливого значення набуває загальна поінформованість туриста про всі умови майбутньої подорожі, наявність у туристичного підприємства стандартів і чітких правил оформлення та здійснення туру, обізнаність туриста про порядок можливих дій щодо подальшого захисту своїх прав і законних інтересів. Для цього у багатьох країнах розробляються докладні інструкції.
Наприклад, у Німеччині Міністерством юстиції затверджені "пам'ятки" для туристів, на кшталт "Повний перелік прав туриста під час подорожі". В таких документах детально розписані пояснення щодо розв'язання всіх суперечливих питань, які виникають в процесі туристичного обслуговування. У випадках одержання неякісного туристичного продукту або неналежного виконання окремих послуг, незадоволеному туристу за рішенням суду відшкодовується частина вартості туру [130, с. 146].
Докладно процентна частка вартості туру, що повертається, зазначена у так званій "Франкфуртській таблиці зменшення цін на туристичні подорожі", яка неодноразово публікувалася у світовій туристичній пресі. Франкфуртська таблиця свого часу була розроблена асоціацією туроператорів Німеччини з метою уніфікації правил відшкодування збитків туристам за ненадані або неякісно надані послуги. Хоча вона і носить рекомендаційний характер, проте містить перелік всіх типових претензій, які клієнт може висунути туристичному підприємству (Додаток А).
Зазначимо, що запровадження аналогічних норм вимагає розвиненості туристичного ринку, наявності досконалого законодавства, у першу чергу, деталізованих стандартів, чітко розписаних правил туристичного обслуговування, яких в Україні, на жаль, дотепер ще не існує.
Правовий статус міжнародних туристичних організацій
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання туристичної діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальні питання правового регулювання туризму в світі“ на сторінці 2. Приємного читання.
