Розділ «1. Наукові основи систем землеробства»

Великою групою видатних вчених кінця XIX і першої половини XX сторіччя: В.І. Вернадським, О.П Виноградовим, В.Р. Вільямсом, К.П. Гедройцем, ПА. Костичевим, Д.М. Прянішніковим, ПА. Власюком, О.О. Ничипоровичем було незаперечно доведено, що внаслідок життєвих процесів збільшуються запаси акумульованої сонячної енергії на землі, що ходить накопичення в ґрунті органічних речовин і всіх біологічно важливих елементів живлення, створюються нові, тільки сприятливі умови для росту й розвитку зелених рослин і мікроорганізмів.

Дослідженнями О.П. Виноградова встановлено, що під впливом діяльності живих організмів, і переважно рослин, в ґрунті порівняно з земною корою вміст азоту збільшився в 10 , а вуглецю в 20 разів. Чим активніше проходять біологічні процеси, тим більше нагромаджується біологічних елементів і створюється кращі умови для нових поколінь живих організмів. Таким чином проявляється реальне існування закону природи — закону поліпшення родючості ґрунту.

Дія загального закону природи поліпшення родючості ґрунту проявляється в землеробстві, коли дотримуються інші закони землеробства, особливо повернення, так як значна частина створеної органічної маси виноситься з урожаєм.

Спрямоване використання законів землеробства при проектуванні і освоюванні систем землеробства, у поліпшення родючості ґрунту і одержанню високих врожаїв має вирішальне значення в практиці сільського господарства. Висока культура землеробства передбачає не тільки високоякісне і своєчасне використання усіх польових робіт, але й при веденні господарства на основі і дотриманні законів землеробства і рослинництва. В відповідності з цими законами і на їх базі створюються різні теорії, обґрунтовуючи практичні заходи по освоєнню систем землеробства.

В сучасній агрономічній науці і в сумісних з нею науках нагромадилась велика кількість експериментального матеріалу, а умови землеробства наскільки різні, що не можна створити якусь одну універсальну теорію, яка б охопила всі основні ідеї в землеробстві. Доводиться не лише пристосовуватись до дії сил природи, але і активно втручатись в природні процеси, змінювати довкілля в потрібному напрямку. Серед них основні — вплив на мікроклімат, змінювати властивостей ґрунту та його родючість, ліквідовувати дію і наслідки ерозії та ін. У відповідності з цим сучасні системи землеробства повинні ґрунтуватися на існуючих теоріях, які дають наукове обґрунтування і раціональне рішення доцільності адаптивних систем землеробства в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.