· Модель успішності минулих дій як другий фільтр, крізь який сприймається й оцінюється інформація. Якщо цей фільтр працює неефективно, скажімо, "відсіює" нову інформацію на тій підставі, "що такого не було в минулому", утворюються такі, на жаль, типові ситуації, коли "минулий успіх породжує невдачу".
· Третій фільтр - "фільтр реальної влади", що діє за принципом "короля грає його почет".
Побутує думка, що "влада визнається кількістю грошей, які вона контролює". Якщо розширити зміст цього твердження і говорити про "ресурси, ідеї, інформацію, кадри", то можна отримати досить ефективні соціальні індикатори для вивчення реальної й нормативної, формальної й неформальної структур влади. Це окреслює ще один напрям у соціології управління.
Безпосередній вплив на формування нової управлінської парадигми мають принципи формування еліт (управлінської, політичної, економічної тощо). Так, А. Кравченко визначає управлінську еліту як сукупність людей, які мають цінні для виживання в даному суспільстві якості, дефіцитні, порівняно з рештою населення. Важливим є також висновок автора про "виродження управлінської еліти", яке відбувається, коли з неї поступово вилучаються кращі представники, що претендують на керівні посади, тобто з адміністративної системи першими вибувають кращі [4, 190-206].
Дуже цінною, на наш погляд, є точка зору тих дослідників, які пов'язують питання ефективності діяльності вищої управлінської еліти з проблемою легітимності влади. Зокрема, Т. Алексеева, спираючись на визначення легітимності С Ліпсета — "спроможність системи створити та підгримувати віру в те, що існуючі політичні інститути найбільше відповідають даному суспільству", — вважає, що для якнайповнішого аналізу легітимності треба використовувати сім типів легітимності, запропонованих англійським політичним філософом Д. Хеддом:
· згода під загрозою насильства;
· легітимність як традиція;
· згода внаслідок апатії;
· прагматичне підпорядкування (підтримка заради особистої користі);
· інструментальна згода;
· нормативна згода;
· ідеальна нормативна згода.
Формування та зміни еліт суспільства із залученням її до влади становлять вкрай важливі аспекти соціологічного аналізу, адже у багатьох постсоціалістичних країнах відчувається загрозлива тенденція, коли влада, за висловом М. Вебера, "починає обслуговувати сама себе". Становлення нової управлінської еліти вимагає нетрадиційних, нових підходів до розуміння не лише самої категорії "управління" та його функцій, а й місця та ролі окремих управлінських груп, співвідношення об'єктів і суб'єктів управління за нових умов. На нашу думку, це коло питань вимагає підходів, застосовуваних у соціологи інноваційних процесів. З цієї тематики існує чимало розробок вітчизняних та зарубіжних наукових шкіл. Зокрема, доцільно ретельно вивчити багаторічний досвід Московського методологічного гуртка, заснованого Г. Щедровицьким.
У працях цього напряму можна зустріти оригінальні висновки, що стимулюють подальший науковий пошук, дають змогу подивитися на проблему управління під несподіваним кутом зору. Наприклад, один із представників цієї наукової школи дає таке визначення влади: "влада — це фільтр особливого роду, який розділяє підсистеми відтворення, функціонування, з одного боку, і відновлення інновацій - з іншого. Вона має, відповідно, дві важливі функції:
· захист суспільства від інновацій;
· захист інновацій (разом із носієм — Людиною мислячою) від суспільства. Одна підсистема може й повинна впливати на другу тільки через цей фільтр — за допомогою особливої технології" [27, 80].
Окрему проблему становлять соціальні наслідки впровадження інновацій. Тут варто нагадати, зокрема, відому формулу І. Перлакі: сума позитивних наслідків нововведення має перевищувати суму негативних наслідків від його впровадження. Із соціальними наслідками щільно пов'язані виникнення та подолання психологічних бар'єрів при впровадженні інновацій, що вимагає особливих соціальних технологій, насамперед спрямованих на формування інноваційних якостей в учнів та студентів у процесі навчання.
Однією зі складових аналізу управління як загальнотеоретичної проблеми є аналіз управлінської вертикалі виконавчої влади. Суб'єктами управлінських відносин є органи державного управління і громадські інститути. Проте завдяки високому рівню централізації та одержавлення виконавчої влади доцільно говорити передусім про державну управлінську вертикаль, яка поєднує:
· вертикаль функціональної підпорядкованості виконавчих органів, суб'єктами якої є уряд (Президент, Кабінет Міністрів), міністерства і відомства та їхні місцеві підрозділи прямого та подвійного підпорядкування;
· вертикаль підпорядкованості органів галузевого управління (уряд — галузеві міністерства і відомства - державні виробничі об'єднання тощо);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування організаційної культури як важливий соціальний процес“ на сторінці 3. Приємного читання.
