Особистість як об'єкт соціальних відносин

Спеціальні та галузеві соціології

Серед багатьох визначень особистості особливий інтерес викликає таке: "Особистість — це цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і введення індивіда в систему соціальних відносин через посередництво за допомогою активної діяльності та спілкування" [14, 71]. В Цьому визначенні В. Ядова акцентується на тому, що особистість розвивається із біологічного організму завдяки лише впливу чинників соціального і культурного досвіду, тобто є об'єктом соціальних відносин. Більшість дослідників-соціологів із переліку чинників, які впливають на формування особистості, її особистісних рис, виділяють такі:

біологічна спадковість;

фізичне оточення;

культура;

груповий досвід;

унікальний індивідуальний досвід.

Біологічна спадковість — це та основа, матеріал, на якому пізніше різними способами формується особистість. Риси біологічної спадковості, які виявляються у темпераменті, здібностях, доповнюються вродженими потребами людини, які охоплюють потребу в повітрі, їжі, воді, активності, відпочинку і безпеці. Хоча біологічна спадковість не може повністю сформувати особистість, оскільки соціальний досвід і культура не передаються з генами, проте цей чинник необхідно враховувати, адже він зумовлює розмаїття темпераментів, здібностей, які створюють унікальне, неповторне створіння — індивідуальність.

Значення фізичного оточення абсолютизував відомий соціолог Питирім Сорокін. Він узагальнив теорії багатьох учених — від Конфуція, Арістотеля, Гіппократа — до сучасного йому географа Елліона Хантінгтона, згідно з яким групові відмінності в поведінці особистості передусім визначаються відмінностями в кліматі, географічних особливостях і природних ресурсах. Теорії, розроблені цими дослідниками, не можуть виправдати вирішальний вплив фізичного чинника на розвиток особистості, адже, як свідчить практика, у подібних фізичних і географічних умовах формуються різні типи особистості, і, навпаки, досить часто буває, що подібні групові ознаки особистості розвиваються в різних умовах навколишнього середовища. З огляду на це, ми можемо стверджувати, що фізичне оточення не має значного впливу на формування окремої особистості, на противагу впливу на неї культури групи, групового чи індивідуального досвіду.

Кожне суспільство надає майже всім своїм членам деякий особливий досвід, особливі культурні взірці, які інші суспільства запропонувати не в змозі. Із соціального досвіду, єдиного для всіх членів певного суспільства, виникає характерна особистісна конфігурація, типова для багатьох членів суспільства. Наприклад, особистість, сформована в умовах мусульманської культури, матиме інші риси порівняно з особистістю, вихованою у християнських країнах [II, 70].

У кожному суспільстві можна виділити такі особистості, які втілюють у собі середні загальноприйняті риси, всі ті загальновизнані цінності, які суспільство прищеплює своїм членам у процесі засвоєння досвіду. Ці цінності більшою чи меншою мірою наявні в кожної особистості певного суспільства. (Наприклад, коли ведуть мову про "середніх" американців, справжніх росіян або характеризують галичан чи лемків в Україні тощо.) Іншими словами, кожне суспільство розвиває один чи декілька базисних особистісних типів, які відповідають культурі певного суспільства.

Отже, на формування особистості як об'єкта суспільних відносин впливають біологічні чинники, чинники фізичного оточення і загальні культурні взірці поведінки в певній соціальній групі. Серед головних чинників, які визначають процес формування особистості, — груповий та унікальний особистісний досвід, що повною мірою виявляється у процесі соціалізації особистості.

Соціалізацію особистості різні автори трактують по-різному. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає в засвоєнні індивідом соціального досвіду, але саме розуміння цього змісту, структури, засобів суттєво відрізняється. Одне із загальновизнаних визначень таке: "соціалізація (від лат. socialis - суспільний) — процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включених до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві" [13, 479].

Наявні інші визначення соціалізації: "соціалізація — процес формування особистості, перетворення біологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності" [8, 41]; завдяки цьому процесу індивід засвоює (інтерналізує) норми своєї групи таким чином, що через формування власного Я виявляється його унікальність як особистості" [11, 72]; "процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм, цінностей, установок, взірців, поведінки, які формують культуру суспільства і дають змогу індивідові функціонувати як активному суб'єктові" [9, 127]; "двобічний процес засвоєння індивідом соціального досвіду того суспільства, до якого він належить, з одного боку, й активного відтворення і нагромадження ним соціальних зв'язків і відносин, у яких він розвивається - з іншого" [7, 78).

Отже, одні автори розглядають соціалізацію як залучення індивіда в соціальне середовище під впливом дії на особистість різних сторін суспільного життя, соціальних інститутів; у цьому разі, особистості відводиться пасивна роль. Деякі вважають, що соціалізація — процес саморозвитку особистості, формування активної життєвої позиції. На думку інших науковців, соціалізація — не що інше як просте пристосування до умов життя. Вирізняють: професійну соціалізацію — як формування компетентного спеціаліста, а також політичну соціалізацію — як формування політичного діяча тощо.

Груповий досвід, який засвоює індивід у процесі соціалізації, і є важливим чинником формування особистості. У дошкільному віці дитина набуває соціального досвіду, засвоюючи образи різних особистостей, формує образ власного Я. А все подальше формування людини як особистості — це побудова власного Я на основі постійного порівняння себе з іншими особистостями. Отже, відбувається постійне формування особистості з унікальними внутрішніми особливостями і одночасно зі спільними для її соціального оточення рисами, які набуваються через групове спілкування, груповий досвід. Формування особистості в процесі групового спілкування досліджували Ч. Кулі, Дж. Мід та А. Халлер.

Відомий американський психолог і соціолог Ч. Кулі на підставі численних досліджень стверджував, що формування концепції власного Я - це тривалий, суперечливий процес, який не може відбуватися без участі інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина, як вважав Ч. Кулі, будує своє Я, базуючись на сприйняттях нею реакцій інших людей, з якими вона спілкується. Звичайна дитина, зусилля якої відповідно оцінюються і винагороджуються, відчуватиме впевненість у собі, в своїх силах і власному таланті, а дійсно здібне і талановите дитя, зусилля якого оточення сприймає як неуспішні, відчуватиме почуття некомпетентності, і здібності цієї дитини можуть бути практично не реалізованими. Саме через стосунки з іншими, через їхню оцінку, людина визначає для себе, розумна вона чи навпаки, приваблива чи некрасива, гідна чи нікчемна.

Це власне Я, яке розкривається через реакцію інших, отримало визначення дзеркального Я Чарльза Кулі, який уперше проаналізував процес розкриття власного Я. Дослідник визначив три стадії в побудові дзеркального Я: наше сприйняття того, як ми дивимося на інших; наші сприйняття їхньої думки з приводу того, як ми дивимося на інших; наші почуття щодо цієї думки. Наприклад, коли Ви наближаєтеся до групи людей, які спілкуються між собою, і бачите, що вони швидко з увічливим вибаченням розходяться. Якщо така реакція повторюється декілька разів, то, очевидно, у Вас виникає почуття, що з Вами не хочуть спілкуватися і у Вас погана репутація.

Як відображення у дзеркалі ми отримуємо образ фізичного Я, так сприйняття реакції інших людей на власну поведінку чи зовнішність створює образ соціального Я. Соціальне дзеркало завжди перед нами, воно постійно змінюється. Розвиваючись, особистість стає більш вибагливою як у виборі групи індивідів, які виконують роль соціального дзеркала, так і у процесі відбору образів, що здійснюють на неї вплив. Людина завжди приділяє більше уваги думкам одних і менше — думкам інших людей, а погляди і реакції деяких людей щодо своєї поведінки вона взагалі може ігнорувати.

Визначаючи можливість формування особистості, Я - образу на основі дзеркального Я, Ч. Кулі не брав до уваги активність особистості. Відповідно до його концепції, особистість розвивається тільки через думку інших, обмежуючись вибірковістю сприйняття. Крім того, він не дослідив механізм сприймання особистістю оцінок інших людей, не проаналізував, як здійснюється соціалізація індивіда в групі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистість як об'єкт соціальних відносин“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СПЕЦІАЛЬНИХ ТА ГАЛУЗЕВИХ СОЦІОЛОГІЙ

  • ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Статус і роль економічної соціології у системі соціологічних наук

  • Вітчизняна економічна соціологія. Основні напрямки досліджень

  • Суб'єкти економічних відносин

  • Соціально-економічна поведінка особистості

  • Соціально-економічні орієнтації населення України

  • СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

  • Політика як соціальний феномен

  • Участь громадян у політичному процесі

  • СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

  • Сучасна соціологія культури як наукова дисципліна.

  • Аналіз культури як системи

  • Статика і динаміка як основні характеристики культури-системи.

  • Проблема взаємовідносин системи-культури і системи-суспільства.

  • Аналіз сучасних соціокультурних систем.

  • Актуальні дослідницькі теми соціології української культури

  • Нові реалії функціонування художньої культури.

  • Емпіричні виміри української соціології культури.

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

  • Предметна сфера соціології освіти

  • Освіта як соціальний інститут

  • Система освіти України

  • Шляхи розв'язання економічних проблем освіти

  • СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ

  • Історія та сучасний стан західної соціології моралі

  • Розвиток вітчизняної соціології моралі

  • СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • Поняття про релігію

  • Концепції походження релігії

  • Релігійність

  • Критерії релігійності

  • Релігійні організації

  • Держава і церква

  • Релігія в світі

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

  • Особистість як суб'єкт соціальних відносин

  • Особистість як об'єкт соціальних відносин
  • ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Теорії електорального вибору

  • Теоретичний аналіз електоральної активності

  • Види досліджень та методи прогнозування в електоральній соціології

  • СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

  • Історичний шлях і теоретичні набутим соціології злочинності

  • Актуальні емпірико-соціологічні дослідження

  • СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ

  • Формування і становлення соціології праці

  • Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу

  • Розділ 12. СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

  • Формування організаційної культури як важливий соціальний процес