Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу

Спеціальні та галузеві соціології

У соціальному й виробничому середовищі люди об'єднані один з одним у різноманітні об'єднання, великі і малі групи. Великі групи представлені державами, націями, народностями, колективами підприємств тощо. Але більшу частину свого життя людина проводить у малих групах, зокрема виробничих, де соціальні відносини виступають у формі безпосередніх міжособових контактів, опосередкованих процесами праці. Слід відзначити, що проблематика малих виробничих груп не є новою. Вони вже давно стали традиційним об'єктом дослідження у соціології праці, починаючи з відомих "хоторнських" експериментів.

Відправним моментом у дослідженні соціології виробничих груп є проблема ефективності їх діяльності. Це пов'язано з необхідністю вирішення прикладних задач управлінського характеру, що, у свою чергу, передбачає знання закономірностей організації спільної діяльності людей на виробництві.

Розвиток і становлення відносин у виробничих колективах відбуваються на об'єктивній основі трудової діяльності, яка диктує певний ступінь взаємозалежності учасників трудового процесу. Аналіз взаємозалежності на виробництві показує, що першою її умовою є технологічний процес, який детермінує тип діяльності працівників. Німецький соціолог Р. Штольберг виділяє такі технологічні форми взаємозв'язку і кооперації у процесі праці, коли робота:

виконується індивідуально, міжособистісні контакти незначні і можливі лише у певний час (наприклад, під час перерв);

виконується групою осіб, які здійснюють однакові або подібні операціїі, але функціонально не пов'язані один з одним;

виконується групою осіб, функціонально взаємопов'язаних, міжособистісні контакти, як правило, тут тісні і у випадку взаємної залежності навіть необхідні.

У реальних умовах виробництва технологічні форми кооперації можуть існувати у чистому вигляді, але частіше виступають у своїх різновидах. Перша форма індивідуальної праці актуалізує "ефект особистості", а третя - "ефект групи". Взаємозв'язок, обумовлений технологією виробництва, суб'єктивно оцінюється членами групи і, головне, розуміється як більш об'єктивний, ніж, наприклад, організаційно-правовий, який детермінований нормативними документами, інструкціями, розпорядженнями. Якщо технологія об'єднує учасників процесом виробництва, то організаційно-правовий, а, тим більше, соціально-економічний взаємозв'язок - результатом (оцінка і оплата праці після її завершення). Соціально-психологічна взаємозалежність забезпечує включення групових процесів на рівні узгодження дій, соціального контролю, дотримання дисципліни, прийняття рішень тощо.

На виконання трудових дій значний вплив здійснюють умови праці. Під умовами праці розуміють сукупність особливостей знарядь і предметів праці, стану виробничого середовища, які суттєво впливають на стан здоров'я, настрій та працездатність людей. Визначають такі чинники виробничого середовища, що формують умови праці:

· психофізіологічні — обумовлені конкретним змістом трудової діяльності, характером даного виду праці (фізичне і нервово-психічне навантаження, монотонність, темп і ритм праці тощо);

· санітарно-гігієнічні — визначають зовнішнє виробниче середовище (мікроклімат, стан повітря, вібрація, ультразвук, різні види випромінювань, освітлення, контакт із токсичними речовинами та інше), а також санітарно-побутове обслуговування на виробництві;

· естетичні — сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурно-художнє оформлення інтер'єру, виробничого обладнання, робочих місць, озеленення, застосування функціональної музики тощо);

· соціально-психологічні — характеризують міжособистісні взаємовідносини у виробничій групі і формують відповідну психологічну атмосферу.

Важливою складовою умов праці, крім згаданих чинників виробничого середовища, виступають соціально-економічні аспекти праці. Вони включають оплату праці, тривалість робочого дня, тижня, використання вільного часу, вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовки працівників і ряд інших.

Суттєвий вплив на ефективність діяльності має і такий чинник, як кількісний склад виробничої групи. Він, як правило, обумовлений об'єктивними умовами технологічного процесу, однак багато досліджень присвячено пошукам оптимальної чисельності виробничих груп. Аналіз даних зарубіжної емпіричної соціології показує, що найбільш успішно функціонуючою вважається група чисельністю 4-5 осіб, так як у невеликих групах створюються сприятливі умови для спільної трудової діяльності за рахунок більш тісного взаємозв'язку, а також відкриваються можливості прояву кожним членом групи найбільшої активності при максимальному індивідуальному внеску в загальногруттові результати. Окрім того, при невеликій чисельності зростають і взаємні вимоги один до одного, тому що весь процес праці відбувається на очах його учасників. Зі збільшенням чисельності спостерігаються процеси, які ускладнюють міжособистісне спілкування і якісне прийняття рішень, посилюється тенденція до неформального поділу групи на підгрупи, зменшується міра особистої відповідальності, сильно нівелюється чинник індивідуальності в оцінках і сприйняттях. Як показує вітчизняна соціологічна практика, оптимальним варіантом є кількісний склад виробничої групи (бригади) у межах від 5 до 12 осіб.

Ефективність спільної трудової діяльності значною мірою визначається параметрами композиції (складом) виробничої групи. Композиція детермінована як професійно-кваліфікаційними, соціально-демографічними характеристиками (рівнем кваліфікації, стажем роботи, віковими, статевими особливостями), так і психологічними особливостями учасників діяльності. Регулятивна роль композиції за професійним, віковим, статевим складом (базовий рівень композиції) не завжди усвідомлюється членами виробничої групи. Але цей рівень стає об'єктивно і суб'єктивно значущою ознакою, якщо члени виробничої групи приступають до вирішення відповідальних завдань, особливо в умовах взаємозалежної діяльності, коли трудова задача повинна бути вирішена за певний термін і з мінімальними витратами.

Встановлено, що психологічно більш стійкими виробничими групами є такі, в складі яких працівники подібні між собою за ціннісними орієнтаціями, інтересами, соціальними установками. По-друге, як правило, змішані гетерогенні виробничі групи (чоловіки й жінки) виявляються більш життєздатними. Оптимальна композиція передбачає також різний рівень професійної майстерності працівників, що стимулює обмін досвідом. Це стосується і вікових характеристик працюючих. По-третє, при формуванні стабільних виробничих груп необхідно добирати людей із різним темпераментом, характером із метою забезпечення підвищеного тонусу, розмаїття настроїв.

Зв'язок структурних елементів композиції (учасників діяльності) здійснюється за рахунок комунікацій, які лежать в основі соціально-психологічних процесів. При розгляді шляхів інформації в соціальному середовищі розрізняють формальні (офіційні) і неформальні (неофіційні) канали комунікацій. Формальні канали встановлюються адміністративним шляхом у відповідності з посадово-організаційною структурою виробничої групи. Вони об'єднують людей як "по вертикалі", так і "по горизонталі". До неформальних каналів комунікацій належать усі ті, які не збігаються з офіційно встановленими. Є дві основні причини, що спонукають працівників користуватися неформальними каналами комунікації:

• o потреба працівників в емоційних (психологічних) контактах, які в межах системи офіційних комунікацій ніколи не задовольняються повністю;

• o низька ефективність окремих елементів офіційної системи. Головна перевага системи неформальних комунікацій у більшій гнучкості, що дуже часто сприяє швидкому поширенню інформації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СПЕЦІАЛЬНИХ ТА ГАЛУЗЕВИХ СОЦІОЛОГІЙ

  • ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Статус і роль економічної соціології у системі соціологічних наук

  • Вітчизняна економічна соціологія. Основні напрямки досліджень

  • Суб'єкти економічних відносин

  • Соціально-економічна поведінка особистості

  • Соціально-економічні орієнтації населення України

  • СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

  • Політика як соціальний феномен

  • Участь громадян у політичному процесі

  • СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

  • Сучасна соціологія культури як наукова дисципліна.

  • Аналіз культури як системи

  • Статика і динаміка як основні характеристики культури-системи.

  • Проблема взаємовідносин системи-культури і системи-суспільства.

  • Аналіз сучасних соціокультурних систем.

  • Актуальні дослідницькі теми соціології української культури

  • Нові реалії функціонування художньої культури.

  • Емпіричні виміри української соціології культури.

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

  • Предметна сфера соціології освіти

  • Освіта як соціальний інститут

  • Система освіти України

  • Шляхи розв'язання економічних проблем освіти

  • СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ

  • Історія та сучасний стан західної соціології моралі

  • Розвиток вітчизняної соціології моралі

  • СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

  • Поняття про релігію

  • Концепції походження релігії

  • Релігійність

  • Критерії релігійності

  • Релігійні організації

  • Держава і церква

  • Релігія в світі

  • СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

  • Особистість як суб'єкт соціальних відносин

  • Особистість як об'єкт соціальних відносин

  • ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

  • Теорії електорального вибору

  • Теоретичний аналіз електоральної активності

  • Види досліджень та методи прогнозування в електоральній соціології

  • СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

  • Історичний шлях і теоретичні набутим соціології злочинності

  • Актуальні емпірико-соціологічні дослідження

  • СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ

  • Формування і становлення соціології праці

  • Виробнича група як об'єкт соціологічного аналізу
  • Розділ 12. СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

  • Формування організаційної культури як важливий соціальний процес