Даний підхід приваблює своєю чіткістю, разом із тим представляється занадто спрощеним, оскільки припускає жорстку локалізацію громадян за шкалою активності. Проте людська поведінка виявляється набагато складнішою і мінливою. Так, зокрема, участь у мітингах і зборах зовсім не обов'язково припускає цільову, навмисну поведінку громадян; нерідко така участь стає продуктом випадкових обставин чи примусу з боку адміністрації організацій, авторитетних особистостей тощо. В останньому випадку громадян, яким притаманний такий тип поведінки, навряд чи можна віднести до відповідної групи за класифікацією Л. Мілбрата.
Подібні та інші невідповідності запропонованої теоретичної схеми до реальних фактів політичної участі стали стимулом подальших теоретичних пошуків. Компромісний варіант пояснення був запропонований С. Вербою та Н. Наем, які у своїй пояснювальній моделі спробували врахувати не тільки ознаки форм та інтенсивності участі, але й психологічні фактори. За даними авторами, в основі вибору позиції політичної участі лежить сукупність трьох домінантних факторів:
За результатами емпіричного дослідження, проведеного в 60-х роках XX ст. серед громадян США з використанням зазначеного підходу, автори виділили 6 різних типів участі у політиці, які слабо перехрещуються і є лише частково ієрархізованими, а саме:
"активісти", які спрямовують свою енергію на різноманітні форми політичної участі, що виходять за межі власне електоральних форм;
"учасники кампаній", чия активність пов'язана винятково з електоральними формами, однак у цих формах участь є інтенсивною і різноманітною;
"провінціали", які беруть участь тільки в тих політичних формах, що дозволяють вирішити місцеві, локальні проблеми (міста, району, села, вулиці, будинку, організації);
"егоїсти", для яких стають значущими тільки ті політичні форми, що дозволяють вирішити деякі особисті чи сімейні проблеми конкретних учасників;
"голосуючі", чия участь виявляється тільки в акті голосування в день виборів;
нарешті, цілком пасивні, чи відчужені громадяни, які не беруть участі ні в яких політичних формах активності.
Можна також дискутувати з приводу логічної строгості критеріїв побудови даної типології і визначення типів участі у політиці, що представляються аж ніяк не безперечними. Зокрема, потребують подальшої диференціації як позиції "голосуючих" (протестне або позитивне голосування), так і "тих, хто не бере участі у політичних формах" (неучасть як прояв протесту, незнання чи пасивної позиції) тощо. Разом із тим, важливою перевагою даного підходу стало звернення уваги не тільки на кількісні ознаки участі, але й на якісні, пов'язані з мотивацією й обумовленими нею конкретними формами політичної участі громадян.
Відкриття ролі дискурсу, систем значень у політичному процесі стало джерелом нового повороту у теоретичних поясненнях феномена політичної участі, у якому значну роль відіграють фактори культури, маніпулювання знанням і так звані "культурні посередники". Але якщо все наше знання розглядати лише як продукт маніпулювання, то виникає питання — а чи можна в щось вірити? Невизначеність цінностей, віри, значень підштовхує індивідів до конструювання власної, у тому числі політичної ідентичності у складних взаємодіях з політичними структурами і лідерами.
Невизначеність політичних значень утворює можливість балансування у політиці, ситуативного визначення індивідуальної тактики поведінки. Чи можливо пояснювати політичну участь громадян у такій ситуації (чи її інтерпретації)? Відповідь - ні; можливо тільки описувати типові репрезентації множинних індивідів у політичному процесі.
У 1980-1990-х роках однією з найбільш впливових у соціологічних дослідженнях стала "радикальна модель " політичної участі громадян (уперше була запропонована британським соціологом Патріком Далеві), яка є певним критичним синтезом накопиченого соціологією теоретичного та емпіричного знання про численні фактори, які впливають на участь громадян у політиці, роблять таку участь значною мірою ситуативною та визначають особливі позиції участі. Сукупність факторів політичної участі громадян за "радикальною моделлю" представлена у такій схемі.
Радикальна модель факторів політичної участі громадян:
Існуючі типології політичної участі поки не отримали достатньої емпіричної перевірки в політичному полі українського суспільства. З метою більш успішного прогнозування політичної поведінки громадян також потребує кількісної оцінки і динаміка розподілу позицій участі громадян. Усе це повинно стати важливими задачами систематичних соціологічних моніторингів у регіонах і в країні у цілому
1. Алмонд Г, Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. - 1992. - №4.
2. Г. Алмонд, Дж. Пауелл, К. Стром, Р. Дантон. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. Учеб. пособ. - М., 2002.
3. Амелин В., Дегтярев А. Социология политики // Социология в России / Под ред. В. А. Ядова. - М., 1998.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Участь громадян у політичному процесі“ на сторінці 3. Приємного читання.
