політики, здатної більшою чи меншою мірою бути публічною трибуною для трансформації приватних інтересів у спільні.
Участь у політиці означатиме дії, за допомогою яких громадяни відповідно до їх громадянського права беруть участь у виборі та встановленні правил суспільного життя, розподілі влади і ресурсів і, навмисно чи ненавмисно, у визначенні політичного курсу. Дана дефініція близька відомому визначенню, представленому Г. Мак-Клоським у Міжнародній енциклопедії соціальних наук (1968). Ця дефініція є дуже широкою і містить спектр можливих позицій участі, що відбивають різну інтенсивність, форми, факторну обумовленість і результативність.
Найважливішим чинником політичної участі громадян і, більше того, прояву "людини політичної" як суб'єкта політичного поля є ефективність політичного режиму, його здатність сформувати у громадян віру в можливість впливати на політику і на визначення ситуації в суспільстві чи в громаді в цілому (почуття ефективності). Традиційно, починаючи з робіт С Ліпсета, Д. Істона, Г. Алмонда, в соціології політики почуття ефективності політичного режиму вимірюється за допомогою таких показників:
почуття (не-) задоволеності комплексом інтеріоризованих особистістю об'єктивних ситуацій:
існуючою політичною системою;
економічним ростом;
соціальними нерівностями;
інституціональним устроєм суспільства;
суб'єктивні уявлення про ідеальний і реальний зв'язок між громадянином і політичною системою:
уявлення про роль громадян у політиці держави;
уявлення про власну роль у політиці.
Формування віри в ефективність політичного режиму має бути важливим цільовим компонентом політичного процесу. Підтвердження цієї гіпотези означає, що проблема "посттоталітарних пасток" демократії в сучасній Україні пов'язана не стільки з якістю "людини політичної", скільки з неефективністю сформованої системи (форм, правил і процедур) участі громадян у політиці.
Проте слід зазначити, що за винятком типу особистості, для якої політика, влада є пристрастю або вираженням актуалізованих особистісних потреб, участь у політиці нерідко стає вторинною, інструментальною подією: люди беруть участь у політиці, бо бачать у цьому засіб підвищення свого престижу, статусу, доходу, засіб задоволення психологічних потреб. Участь у політиці здатна додавати людині почуття власної сили, значущість як у власних очах, так і з точки зору соціального оточення.
Визначення позицій політичної участі громадян — це ще одна традиційна тема для соціології політики. Разом із тим, у вітчизняній науці дана тема тільки починає розвиватися, усе ще залишаються недостатньо визначеними способи пояснення реальних фактів позиціювання громадян у політичному полі. Один із перших варіантів вирішення даної дослідницької задачі був запропонований Лестером Мілбратом в роботі "Політична участь" (1965 р.). На основі емпіричних даних про політичну поведінку громадян США Л. Мілбрат обґрунтував виділення двох основних і внутрішньо неоднорідних типів участі у політиці, а саме:
тип "тих, хто бере участь", у сукупності яких виділяються три підгрупи учасників в залежності від ступеня активності:
активність "гладіатора", що відрізняється високим ступенем включеності й інтенсивності; частка групи в загальній чисельності громадян США, за оцінками Л. Мілбрата, складала не більше 3%;
"перехідна " активність, що виявляється у відвідуваннях передвиборних зборів і мітингів, у зустрічах з активістами партій і політичними лідерами, в участі у фінансуванні політичних кампаній партій та лідерів тощо. За даними Л. Мілбрата, частка такої групи не перевищує 7—9% від чисельності громадян;
активність "глядача", масштаби якої не виходять за межі актів голосування й участі в обговоренні найбільш гострих політичних проблем із колегами, друзями, сусідами і членами родини. Представники даної групи учасників зазвичай орієнтовані на підтримку лідерів, які володіють помітним впливом. Дана група є найбільш масштабною, її чисельність досягає 60%;
тип "апатичної (чи — відчуженої) публіки ". За оцінками Л. Мілбрата, до даного типу може бути віднесено близько 30% громадян.
Таким чином, центральною ідеєю Л. Мілбрата було уявлення про те, що ступінь участі у політиці може бути ієрархізованим, а ієрархія участі може вимірюватись в термінах часу, енергії та ресурсів: кожному спадному рівню повинні відповідати менші індивідуальні внески в політику.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальні та галузеві соціології» автора Пилипенко В.Є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Участь громадян у політичному процесі“ на сторінці 2. Приємного читання.
