Розділ «3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком»

Теорія економіки регіонів

Регіональне управління у ринковій економіці повинно безпосередньо ґрунтуватися на таких принципах:

— самостійності. Кожний регіон повинен володіти економічним і соціальним суверенітетом, відносною самостійністю при вирішенні стратегічних і тактичних завдань соціально-економічного і політичного розвитку території;

— саморозвитку. Регіони повинні розвиватися на основі вирішення внутрішніх суперечностей з використанням місцевого потенціалу (неоднорідність районів, суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, прогресивні і застарілі технології тощо);

— самозабезпечення. Він припускає формування регіонального ринку, повне забезпечення продуктами і товарами першої необхідності як за рахунок власного виробництва, так і за рахунок продукції інших регіонів. Усі регіони повинні намагатися повною мірою забезпечити населення послугами соціальної і виробничої інфраструктури;

— делегування. Райони нижчих таксономічних рангів делегують вищим не тільки управлінські функції, а й частину території (наприклад, для розміщення об'єктів лінійної інфраструктури), окремі об'єкти тощо за відповідну плату, яка надходить в бюджет місцевих органів управління;

— самоуправління. У кожному регіоні повинен функціонувати відповідний орган самоуправління з визначеними правами і функціями;

— самофінансування. Місцевий бюджет регіону, який формується за рахунок податків, нарахованих на прибуток підприємств, плати за ресурси та інших платежів, повинен забезпечувати всі витрати комплексного соціального розвитку території.

Організаційна структура управління регіональним розвитком складна і багаторівнева. Організаційна структура управління — співвідношення сукупності ланок апарату управління і наявних між ними організаційних зв'язків, які відображають взаємодію і координацію елементів всередині системи.

Структура відображає склад елементів, внутрішню форму організації системи, її статику, а організаційні відносини забезпечують тісноту і ефективність структурних зв'язків.

Організаційна структура управління має три сфери застосування: державну, комерційну і суспільну. Державну сферу поділяють на три рівні: національний, регіональний і державних підприємств. Комерційна сфера управління охоплює різні рівні корпоративного управління: малого, середнього і великого підприємництва в різних організаційних формах. Це суб'єкти господарювання — малі підприємства, кооперативи, концерни, холдинги тощо. Суспільна сфера на теперішній час набула особливого значення. Якщо раніше органи самоуправління мали визначені і обмежені функції, то тепер суспільними структурами є як представницькі, так і судові органи, державні та громадські фонди, органи місцевого самоврядування, а також структури опікунського характеру та дорадчі утворення, політичні рухи і партії. Така типізація організаційних структур зумовлює відповідні організаційні форми управління: міністерства, відомства, комітети, асоціації, акціонерні товариства, муніципальні утворення, приватні і державні підприємства, банки, фонди тощо. Кожен елемент організаційної структури наділений відповідними функціями. Якщо змінюються функції будь-якого елементу, трансформується і структура управління.

Поширення ринкових відносин передбачає створення нових організаційних відносин і структур управління. Характерним стає перерозподіл функцій між різними органами державного, комерційного і суспільного управління, делегування функцій не тільки знизу вверх, а й зверху вниз. Намагання регіональних і муніципальних утворень розширити управлінську самостійність спричинено нездатністю центральної влади централізувати доходи від податків і прибутків і забезпечити збереження і розвиток соціальних стандартів в регіонах. Тому місцевим органам влади делегуються функції соціальної підтримки і захисту населення. З часом відбувається моральне старіння структури управління, внаслідок чого виникає необхідність зміни структур, неспроможних мобілізувати організаційні резерви. Формуються організаційні структури, адекватні соціально-ринковому середовищу, які створюють умови для якісних перетворень в системі суспільних відносин.

У трансформаційних економіках діють два типи організаційних структур управління: екстенсивний (командно-адміністративний) і інтенсивний (ринковий). Особливість інтенсивного типу організаційної структури управління полягає в значному підвищенні ролі соціального фактора суспільного розвитку, що вимагає збалансованості всіх елементів організаційної структури управління. Зміна пріоритетів видозмінює всі зв'язки між елементами структури, акцентує увагу управлінців на виявленні загальних проблем розвитку виробництва і на задоволенні потреб споживачів. Інтенсивний тип виробництва і адекватний йому тип організаційної структури набувають стратегічного значення.

Передумовами створення організаційних структур управління інтенсивного типу можуть бути: переведення соціально-економічних функцій міністерств і відомств, регіональних структур управління, підприємств і організацій, державних, комерційних і громадських організаційних структур на соціально орієнтовані ринкові відносини; реалізація соціальних цілей державними, регіональними, муніципальними і комерційними структурами. Всі елементи, які формують соціальний комплекс, мають бути задіяні при вирішенні поточних і перспективних соціальних завдань.

Екстенсивний тип організаційної структури управління характеризується такими ознаками: наявністю багатьох відомств централізованого управління; бюрократичними методами роботи; підпорядкованістю етнополітичним і елітно-груповим інтересам; примітивізмом ринкових відносин, що забезпечує відомчі інтереси, а не інтереси споживачів. Якісними ознаками екстенсивного типу структур є: недостатня гнучкість у сприйнятті змін навколишнього середовища; неефективна стратегія розвитку організаційних структур; витратний принцип стимулювання удосконалення організаційної структури; переважання адміністративно-правових, командно-директивних методів управління над економічними і колегіальними; неадекватність ролі органів місцевого самоврядування можливостям у розв'язанні соціальних, економічних та інших територіальних проблем; відсутність соціально-політичної і економічної стабільності та розвинутих відносин власності, здатних стимулювати різноманітні форми структур управління.

Різноманітність типів організаційних структур управління зумовлена різними критеріями їх класифікації. Серед них виділяють загальні, особливі та індивідуальні. До загальних критеріїв належать специфіка відтворення, форми і масштаби виробництва; до особливих — форми власності, принципи організації управління; характер зв'язків; до індивідуальних — форми організації виробництва і управління.

За відтворювальним циклом розрізняють екстенсивні й інтенсивні організаційні структури; за формами зв'язків — горизонтальні (змішаного типу) і вертикальні; за формою власності — державні, кооперативні, змішані, приватні; за принципом організації виробництва і управління — галузеві (міжгалузеві), територіальні, програмно-цільові і виробничі; за сферами діяльності — державні, громадські, комерційні; за методом господарювання — державні, корпоративні, приватні; за рівнем управління — національні, регіональні, муніципальні; за формами організації виробництва — високоспеціалізовані, малі, великі підприємства; за формами організації управління — концерни, трести, асоціації.

Важливу роль в організації управління регіональним розвитком під час переходу економіки до ринкових відносин відіграє держава. її роль має бути визначальною, оскільки система управління регіонами перебуває на стадії становлення і тому не завжди може забезпечити управління соціально-економічною системою регіону, структурну перебудову виробництва тощо. Держава покликана формувати і "запускати" ринкові механізми.

У трансформаційній економіці державне управління регіоном необхідно розглядати як цілісну систему, яка охоплює цілі, завдання, інформацію, кадри, органи, методи, процеси, техніку і технологію управління як елементи системи. Управління регіоном є комплексом цілеспрямованих дій на основі сучасних методів, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування регіональної системи.

Регіональне управління — вид діяльності з управління соціально-економічними процесами на території, яка характеризується визначеною єдністю економічного життя і суспільно відтворювальної діяльності населення.

Система сучасного регіонального управління охоплює:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія економіки регіонів» автора Джаман М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

  • 1.4. Наукові методи дослідження економіки регіонів

  • РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

  • 3.2. Сутність стратегії сталого розвитку регіону

  • 3.3. Стратегічні і тактичні цілі сталого розвитку регіону

  • 3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком
  • 3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства

  • 3.6. Економічні і екологічні імперативи розвитку регіону

  • 3.7. Моделі економічного розвитку

  • РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

  • РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

  • 6.3. Діагностика регіонального розвитку. Класифікація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку

  • 6.4. Правові основи розвитку регіону

  • РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

  • ГЛОСАРІЙ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи