Розділ 13. Регіональна політика в сучасній Україні

- розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Ключовими елементами механізму регіонального розвитку повинні стати принципи формування й розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевими бюджетами. Визначення оптимальних пропорцій значною мірою залежатиме від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування.

Необхідно також удосконалювати податкову систему на місцевому рівні, що здійснюватиметься через встановлення стабільних норм (ставок) податкових надходжень до місцевих бюджетів і підготовки пропозицій стосовно розширення прав місцевих органів виконавчої влади, формування та використання місцевих податків і зборів.

Повинні широко застосовуватися й такі економічні методи, як пряме державне інвестування і надання субсидій, створення регіональних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, державне пільгове кредитування й оподаткування, преференції, використання позабюджетних коштів і под.

З централізованих джерел повинні насамперед фінансуватися витрати на нове будівництво, великі реконструктивні роботи в базових галузях промисловості, агропромисловому і військово-промисловому комплексах, у тому числі будівництво важливих природоохоронних об'єктів, а також витрати на прискорений розвиток галузей господарства в окремих регіонах, спроможних у стислі терміни забезпечити стабільне надходження валютних коштів і збільшення випуску товарів народного споживання. Державна допомога має надаватися для реконверсії та структурної перебудови депресивних регіонів, розвитку дрібнотоварного виробництва у регіонах з відносно низьким рівнем промислового потенціалу й надлишком трудових ресурсів, а також гірським та іншим районам зі складними природно-географічними й екологічними умовами.

Безумовно, держава повинна і надалі здійснювати загальнодержавні програми, що передбачають розв'язання важливих регіональних проблем, зокрема:

- забезпечення соціальних гарантій для громадян усіх регіонів;

- фінансування будівництва та функціонування об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

- надання цілеспрямованої фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм, які дадуть змогу узгоджувати територіальні й галузеві інтереси, стане важливим засобом регулювання розвитку економіки регіонів.

Регулювання розвитку економіки регіонів здійснюватиметься також за допомогою довгострокових, середньо-строкових прогнозів і програм економічного та соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та цільових комплексних програм розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Звичайно, регіональну політику варто розглядати як необхідну і надзвичайно важливу складову загальнодержавної політики" частину стратегії соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу України. Від досконалості регіональної політики залежить розв'язання таких надзвичайно важливих загальнодержавних проблем, як розбудова державності, створення єдиного соціально-економічного простору України, побудова ефективно функціонуючого національного господарського комплексу, досягнення повноцінного розвитку регіонів, інтеграція національного господарського комплексу України з іншими аналогічними комплексами в міжнародному соціально-економічному просторі тощо.

Від виваженої регіональної політики залежить і реалізація стратегії соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу.

Стратегія соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу - це ідея, мета цього соціально-економічного розвитку, яка полягає у поліпшенні умов життєдіяльності населення водночас із забезпеченням прав і свободи кожної людини, та набір принципів і положень, орієнтованих на досягнення конкретних соціально-економічних результатів у найближчій і віддаленішій перспективі.

У незалежній Україні адміністративна область розглядається як одиниця регіональної політики на всіх ієрархічних рівнях управління. Однак такий підхід не дає змоги по-справжньому розв'язувати регіональні проблеми, котрі торкаються відразу кількох областей.

У межах стратегії соціально-економічного розвитку господарського національного комплексу повинні бути визначені стратегії соціально-економічного розвитку соціально-економічних районів, а в їх складі - стратегії розвитку областей. Це означає, що, по-перше, між соціально-економічними районами, а також між окремими областями повинні бути визначені не лише структурні співвідношення, а й взаємозв'язки, що допоможе досягти максимальної територіальної інтеграції України, забезпечити умови для підтримки місцевих перетворень унаслідок використання внутрішніх потенціалів усіх регіонів. По-друге, повинні бути розв'язані питання взаємовідносин регіонів із центром. Дотепер немає загальноприйнятого погляду ні на перше, ні на друге питання. Отже, в наш час відсутня загальновизнана стратегія регіональної політики.

У науковій літературі неодноразово акцентувалося на тому, що національна стратегія розвитку України повинна передбачати розв'язання трьох таких надзвичайно важливих проблем:

1. Розбудова державності й формування національного господарського комплексу України.

2. Розроблення ефективної внутрішньодержавної геостратегії, тобто визначення шляхів повноцінного розвитку регіонів України.

3. Інтеграція національного господарського комплексу України з національними комплексами сусідніх держав і світовою економікою.