Розділ 13. Регіональна політика в сучасній Україні

Згодом нормативно-правове поле регіональної політики України розширилося внаслідок низки нових нормативно-законодавчих актів" найважливішими з-поміж яких були:

1. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 29 липня 2002 р. № 274 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621 "Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету".

3. Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015рр. (схвалена Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. №493/2004).

4. Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 р. № 2850-ІУ.

5. Постанова від 21 липня 2006 р. № 1001 "Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року".

Хоча державна регіональна економічна політика в Україні мала б ґрунтуватися на низці названих нормативно-законодавчих актів і положень Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вона залишається неефективною і такою, що гальмує ринкові перетворення.

На думку дослідника А. Філіпенка, вагомою причиною повільного здійснення ринкових перетворень у країні, незадовільного розв'язання гострих соціально-економічних проблем є відсутність системної, збалансованої державної регіональної політики. Він вважає, що розгортання регіональної політики в сучасних умовах доцільно здійснювати за такими головними напрямами:

1. Радикальне підвищення економічної активності регіонів, значно повніше й ефективніше залучення їхнього потенціалу для розв'язання місцевих і загальнодержавних проблем.

2. Різке посилення дієздатності органів влади усіх рівнів, спроможних проводити ефективну державну регіональну політику, кваліфіковано й своєчасно вирішувати весь комплекс державотворних питань.

3. Розмежування повноважень між центральними та регіональними органами влади й органами місцевого самоврядування на законодавчій основі.

4. Запровадження нової системи міжбюджетних відносин, створення самодостатніх територіальних громад.

А. Філіпенко акцентує на тому, що центральною ланкою, покликаною забезпечити перелом у прискоренні соціально-економічного розвитку регіонів, є передання на місця, як це уже здійснено в окремих областях, усіх повноважень з управління державними підприємствами та державними корпоративними правами, а також передання в комунальну власність низки об'єктів державної власності й установ соціально-культурної сфери.

Вчений наголошує, що буде розширюватись практика надання регіонам інвестиційних субсидій, формування там ареалів і зон економічного зростання, фінансово-промислових груп, технополісів і технопарків, науково-виробничих кластерів, міжрегіональних та міжнародних коопераційних систем. Отже, йдеться про створення інноваційних форм продуктивних сил, які сприятимуть їх подальшому розвитку.

На думку А. Філіпенка, другою важливою складовою механізму реалізації державної регіональної політики є підвищення дієздатності влади на всіх її рівнях. Не можна не погодитися з ним у тому, що наявність

Згодом нормативно-правове поле регіональної політики України розширилося внаслідок низки нових нормативно-законодавчих актів, найважливішими з-поміж яких були:

1. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 29 липня 2002 р. № 274 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621 "Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету".

3. Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2016рр. (схвалена Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. №493/2004).

4. Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 р. № 2850-ІУ.