Розділ 12. Територіальна організація продуктивних сил України

1. Актуальність вивчення теми. Розуміння та знання особливостей територіальної організації продуктивних сил України сприяють розробленню й реалізації заходів, спрямованих на побудову ефективного суспільства в країні.

3. Головні завдання в освоєнні теми. Знати підходи до соціально-економічного районування України в період реформування української економіки, усвідомлювати роль раціональної територіальної організації продуктивних сил України і виваженої регіональної політики у побудові ефективного суспільства в країні.

Після здобуття Україною незалежності надзвичайно зросла потреба у виваженій, соціально-економічно ефективній регіональній політиці, без здійснення якої неможливо вивести молоду державу з кризи і побудувати потужний національний господарський комплекс. Аналіз сучасного стану регіональної політики засвідчує, що вона вкрай незадовільна і може стати соціально-економічно ефективною лише за умови розв'язання низки проблем. Чи не найважливішою з них є впровадження, затвердження та використання на всіх рівнях і в різних цілях єдиного соціально-економічного районування, узгодженого з різними ієрархічними ланками управління. Тобто, йдеться про вдосконалення територіальної організації продуктивних сил України. Адже, як уже згадувалося, територіальна організація продуктивних сил - це територіальна структура господарства з ієрархічними ланками управління, тобто соціально-економічне районування, узгоджене з адміністративно-територіальним устроєм і доповнене ієрархічно структуризованим управлінням, а також, безумовно, виваженою регіональною політикою.

Таке районування повинно використовуватися і в теоретико-методологічних цілях (для отримання нових знань про соціально-економічний розвиток регіонів, їх еволюцію, роль у формуванні політичної, економічної, соціальної ментальної незалежності), й в управлінсько-регулятивних (у процесі управління територіальним розвитком держави на всіх ієрархічних рівнях управління), і в інформаційно-навчально-пізнавальних цілях. Ця проблема дуже серйозна хоча б тому, що в наш час існує кілька десятків районувань, розроблених різними школами економістів-регіоналістів і економіко-соціогеографів (Київською, Харківською, Одеською, Львівською) й опублікованих у навчальних посібниках, періодичних виданнях та ін. Ці районування мають вигляд від п'ятичленної до дев'ятичленної мережі соціально-економічних районів. Кожне з них має свої переваги й власні недоліки. Однак, річ у тім, що умови перехідного періоду, тобто періоду реформування економіки, вимагають точних і конкретних рішень у регіональній політиці, а це означає необхідність єдиного, загальновизнаного соціально-економічного районування України.

Після здобуття Україною незалежності з'явилось багато нових пропозицій з нового економічного та соціально-економічного районування, опублікованих у монографіях, підручниках, навчальних посібниках, журналах, тезах доповідей наукових конференцій, у проекті "Концепції державної регіональної економічної політики". І хоча автори й називають свої схеми районування по-різному (економічне районування, природно-господарське районування, соціально-економічне районування), але розглядають райони як інтегральні соціально-економічні утворення. Саме тому, на нашу думку, аналізуючи ці схеми, доцільно застосовувати терміни "соціально-економічний район", "соціально-економічне районування".

Практично в усіх схемах автори виділяють такі райони:

- з Донецької та Луганської областей; кожен з авторів називає їх по-своєму: Донбас, Донеччина, Донецький, Східний;

- з Харківської, Сумської та Полтавської областей, який також називають по-різному: Північно-Східним, Східним, Лівобережним Придніпров'ям, Слобожанщиною, Слобідською Україною;

- з ядром у м. Дніпропетровську в складі Дніпропетровської та Запорізької областей (деякі дослідники, зокрема О. Шаблій, до складу району вводять ще Кіровоградську область), цей район називають Дніпровський, Промислове Придніпров'я, Катеринославське Придніпров'я, Центрально-Східний, Придніпровський (С. Дорогунцов, А. Федорищева);

- у південній частині України; складається з Одеської, Херсонської, Миколаївської областей і АР Крим з ядром - м. Одесою (однак декотрі дослідники вважають, що статус Автономної Республіки не дає підстав для об'єднання АР Крим з іншими областями в один район). Переважні назви цього району - Причорноморський, Південний.

Усі дослідники виділяють Центральний соціально-економічний район, але з різною кількістю областей у його складі (від двох - Київської, Черкаської - чи трьох - Київської, Чернігівської та Житомирської областей - до п'яти - Київської, Чернігівської, Житомирської, Вінницької та Черкаської) і під різними назвами: Київське Полісся, Київське Придніпров'я та ін.

Найбільші відмінності в схемах різних авторів мають місце за районування західної частини України. При цьому чітко окреслюються два підходи:

1. Виділення в Західній Україні одного району.

2. Виділення кількох районів, зокрема Подільського, Західно-Волинського (або Волинське Полісся, чи Західне Полісся), Карпатського.

У складі Західно-Волинського району виділяються Волинська й Рівненська області. Карпатський район складається з Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. Решту областей відносять до Подільського соціально-економічного району, до складу якого вводять Тернопільщину, Хмельниччину та Вінниччину.

Упродовж багатьох років найпопулярнішою схемою вважалося районування, розробленеФ, Заставним. У багатьох навчальних посібниках, монографіях, інших працях видатний український учений приділяє величезну увагу проблемам районування, його обґрунтуванню, вивченню особливостей розвитку регіонів. Роблячи глибокий екскурс в історію районування України, Ф. Заставний одним з перших публікує своє власне бачення районування країни як незалежної держави. Він пропонує зберегти три великі економічні райони, які були створені у межах України під час її перебування в складі колишнього Радянського Союзу і відомі під назвами Південно-Західний, Донецько-Придніпровський, Південний. Але вважає за доцільне старі назви замінити новими, аргументуючи тим, що назва "Південно-Західний район" відображала географічне положення частини території України стосовно Москви, і тому його варто назвати Західним, а назва "Донецько-Придніпровський" не відображала фактичної величини району, до складу якого входили не лише Донеччина і Придніпров'я, і тому його доцільно назвати Східним.

У складі трьох великих економічних районів Ф. Заставний вважає за доцільне сформувати дев'ять "внутрішньо-республіканських" економічних районів. На його думку, районування України повинно мати такий вигляд:

1. Східний великий економічний район: Донецький внутрішньо-республіканський економічний район (Донецька, Луганська області), Придніпровський внутрішньо-республіканський економічний район (Дніпропетровська, Запорізька області), Північно-Східний внутрішньо-республіканський економічний район (Полтавська, Сумська, Харківська області).

У районі великі запаси кам'яного вугілля в Донбасі, залізних і марганцевих руд у Придніпров'ї, водних ресурсів. У територіальному поділі праці він вирізняється виробництвом чавуну, сталі та прокату.