Розділ 10. Використання трудового потенціалу в Україні

1. Актуальність вивчення теми. Знання про використання трудового потенціалу України дає змогу виявляти проблеми розвитку ринку праці й можливості щодо їх подолання.

2. Провідна ідея теми. Україна володіє надзвичайно потужним (кількісно та якісно) трудовим потенціалом, який може сприяти переходу країни в групу найрозвинутіших держав світу.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Досконало вивчити інформацію про особливості використання трудового потенціалу України та їх вплив на рівень розвитку продуктивних сил країни.

Використання трудового потенціалу здійснюється під час реалізації сукупним працівником своїх здібностей і можливостей у процесі діяльності. Така реалізація відбувається через зайнятість, яка є залученням населення в суспільне виробництво. Отже, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих і суспільних потреб на основі отримуваного ними доходу в грошовій або іншій формі. Реалізація зайнятості вимагає забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм їх участі в суспільному господарстві з метою отримання засобів до існування.

Перехід до ринкових відносин в Україні передбачає забезпечення права людини на вільний вибір професії та місця роботи відповідно до її здібностей і можливостей стосовно участі в суспільній діяльності. У контексті сказаного повна зайнятість, яка є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері, розглядається не як обов'язкова суцільна зайнятість у суспільному виробництві. Адже людина має право на самозайнятість. Повна зайнятість - це забезпечення робочими місцями тих, хто їх потребує для здійснення оплачуваної роботи. Отже, повна зайнятість - це забезпечення оплачуваною роботою всіх, хто бажає і здатний працювати. Без повної зайнятості неможливе високоефективне використання трудового потенціалу суспільства.

Повна зайнятість може бути раціональною і нераціональною. Ступінь раціональної зайнятості визначається технічними, соціальними й економічними факторами. Раціональна зайнятість можлива за оптимальної структури господарства, з одного боку, та відповідно сформованою структурою трудового потенціалу, - з іншого. Отже, має бути кількісна і якісна відповідність, умовно кажучи, сукупної роботи та сукупного робітника.

Оцінка використання трудового потенціалу вимагає застосування, по-перше: системи показників зайнятості населення як рівня трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- й енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розміщенням та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях; по-друге, системи показників, пов'язаних із безробіттям і неповною зайнятістю, а саме - кількість безробітних, рівень безробіття та ін.; по-третє, сукупності показників, що відображають доходи (оплату праці) й витрати населення.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми введення працівника в економічну систему, з-поміж яких найпоширеніші: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

На сучасному етапі передчасно говорити про повну зайнятість населення в Україні. Адже суттєве зменшення чисельності населення, стрибкоподібне зростання безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, зменшення народжуваності, а також великий відтік молодих, активних і мобільних людей на тимчасове і на постійне проживання за межі України, початок кризи кінця 2008 р. зумовили виникнення низки диспропорцій у пропозиції робочої сили та попиті на неї. І це не дивно, адже, на початок тисячоліття в країні налічувалося понад 1,2 млн осіб, зареєстрованих як безробітних за наявності приблизно лише 50 тис вакансій. При цьому найбільша кількість безробітних на той час була зареєстрована у Львівській області (понад 111 тис. осіб), найменша (14 тис. осіб) - в Одеській області. За 1999-2006 pp. чисельність незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, скоротилася на 423,7 тис. осіб (табл. 10.1).

Дані засвідчують, що впродовж усіх років серед незайнятих переважали жінки. Але якщо у 1999 р. частка незайнятих жінок становила 61,8 %, то у 2006 р. - 59,9 %.

Динаміка незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості, всього і за статтю, подано на рис. 10.1.

Серед незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості впродовж 1999-2006 pp., зменшилася кількість професіоналів, кваліфікованих робітників і зросла чисельність осіб найпростіших професій (табл. 10.2).

Таблиця 10.1. Кількість незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, за статтю у 1999-2006 рр. (на кінець звітного періоду, тис осіб)*

* За даними Держкомстату України

Рис. 10.1. Динаміка незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, у 1999-2006 рр.

Зазначимо, що виток нової кризи наприкінці 2008 р. суттєво позначився і на фахівцях з вищою освітою, і на простих робітниках.

Так, чисельність осіб найпростіших професій, котрі перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 181,2 тис. осіб у 1999 р. до 215,3 тис. у 2006 р. і становила майже 1/4 в структурі незайнятого населення (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Чисельність незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, за професійними групами у 1999 і 2006 рр.

Із незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості впродовж 1999-2006 рр., до 2005 р. переважало міське населення, у 2005 і 2006 рр. - сільське. При цьому чисельність незайнятого населення зменшувалася з 920,9 тис. осіб у 1999 р. до 353,9 осіб у 2006 р., а сільського зростала - відповідно з 253,6 тис. осіб у 1999 р. до 405,6 у 2006 р. Причини незайнятості населення були найрізноманітнішими (табл. 10.3).