Розділ 6. Економічне та соціально-економічне районування

1. Актуальність вивчення теми. Без загальноприйнятого на національному рівні соціально-економічного районування неможливе здійснення ефективної регіональної політики, отже, й оптимізація розвитку національного комплексу країни.

2. Провідна ідея теми. Соціально-економічне районування є фактором і наслідком територіальної організації продуктивних сил.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Навчитися працювати з різними схемами районування в пізнавальних цілях; виробити власне бачення про використання районування для управління суспільними процесами.

Повноцінне висвітлення проблем районування неможливе без застосування таких понять, як "районоутворення", "районологія", "власне районування", між котрими існує суттєва різниця.

Районоутворення - це об'єктивний процес формування та розвитку районів як інтегральних виробничо-територіальних систем (економічне районоутворення) або суспільно-територіальних систем (соціально-економічне районоутворення).Процес районоутворення відбувається незалежно від його пізнання. Він є, по суті, відображенням об'єктивних і суб'єктивних чинників формування та розвитку економічних, соціально-економічних або навіть соціальних районів.

Власне районування - процес поділу території на відносно цілісні частини - райони, мережа яких є результатом цього процесу. Районування має дещо суб'єктивний характер, бо залежить від системи аргументів і критеріїв, котрі використовують дослідники, а також від мети. Отже, районування можна розглядати як особливу форму систематизації, а саме - територіальну систематизацію.

Районологія - це наукове пізнання процесіврайоно-утворення і власне районування. Здійснення адекватного дійсності районування можливе лише на основі знання законів, закономірностей і принципів розвитку та розміщення продуктивних сил, формування і розвитку районів.

Районування повинно використовуватися в процесі територіального управління і регулювання територіального розвитку, формування регіональної політики, для вдосконалення політико-адміністративного поділу території тощо.

Історично склалися три підходи до районування:

1. Перший ґрунтується на положенні, що район існує реально, і завдання дослідника полягає у визначенні меж цього району. Такий підхід відстоювали П. Алампієв, Ю. Саушкін, В. Поповкін та ін.

2. Зміст другого полягає в тому, що район вважається суто розумовою, інтелектуальною конструкцією, яка дає змогу дослідникові впорядкувати інформацію у територіальному відношенні. Тому кількість варіантів районування зумовлена кількістю дослідників. Унаслідок цього кожен із варіантів має сенс лише у контексті питань, котрі висуває конкретний дослідник.

3. Третій підхід ґрунтується на тому, що район існує реально, але однозначно можна визначити лише його ядро, яке є основним згустком, фокусом району, і значно важче визначити периферійні частини, введення котрих до складу того чи іншого району часто залежить від способу районування. Отже, межі соціально-економічних районів часто можуть бути розпливчастими, а при їх визначені, безумовно, не можуть не мати місця суб'єктивні чинники.

У науковій літературі вживають поняття "економічне районування", "соціально-економічне районування" і "соціальне районування". До середини 70-х років XX ст. переважно оперували поняттям "економічне районування". В основу економічного районування покладено виділення територіально-господарських комплексів. Соціально-економічне районування - це виокремлене інтегральних суспільно-територіальних систем, а соціальне районування, відповідно, - власне територіальних соціальних утворень.

Територіальний поділ та інтеграція праці становлять основу формування економічних районів. Економічний район - це територіальна підсистема національного комплексу першого рангу зі спеціалізацією загальнодержавного значення. Згідно з Е. Алаєвим, економічний район - територіально-цілісна частина господарства країни, яка володіє такими ознаками: спеціалізацією як основною господарською функцією; комплексністю, що розуміється в найширшому змісті як взаємозв'язаність найважливіших елементів економічної і територіальної структур району; керованістю, тобто наявністю певних структур - галузевої і територіальної як матеріальної основи взаємозв'язаності елементів, що дає змогу розглядати район цілісною системою, організаційною ланкою управління господарством, через яку з найменшими затратами можуть вирішуватися і залежні, й автономні проблеми розвитку. На думку Е. Алаєва, об'єктивною основою економічного району є територіально виробничий комплекс.

Згідно з уявленнями сучасних економіко-географів та економістів, в основу економічного району покладено територіально-господарський комплекс. Функціональне зонування економічного району має такий вигляд: ядро (місце з найбільшою концентрацією господарської діяльності, зазвичай велике місто або агломерація) та периферійна зона. Економічний район формується під впливом дії районоутворювальних факторів. У ролі районоутворювальних, тобто таких, що детермінують утворення економічного району, можуть виступати усі фактори, які вже розглядалися (відносини в процесі економічної діяльності, поділ й інтеграція праці, співвідношення форм власності, технічна база господарства, природні умови та ресурси, політико-адміністративні межі, працересурсний потенціал под.).

Значення економічних районів для пізнання економічних процесів і управління економікою важко переоцінити,

У числі найважливіших принципів економічного районування найчастіше називають: реальність існування економічних районів; урахування ретроспективного розвитку районів; загальнодержавна (міжрайонна) господарська спеціалізація; комплексність розвитку господарства; раціональна організація міжрайонних економічних зв'язків; урахування політико-адміністра-тивних меж.

Таксономія економічних районів має вигляд: 1. Головні (великі) економічні райони - генеральна основа територіальної організації продуктивних сил країни (значна чи велика частина країни, що виділяється за господарською спеціалізацією, специфікою структури виробництва, характерними природними умовами, специфічним географічним положенням; переважно об'єднує території декількох областей).

2. Економічні підрайони - території областей, які мають подібну внутрірайонну спеціалізацію.