Розділ 13. Регіональна політика в сучасній Україні

- здійснення заходів, спрямованих на соціальне відродження села через державну підтримку розвитку соціально-культурної та побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;

- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва і ринкової інфраструктури;

- розв'язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;

- переведення працівників, котрі вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сферу обслуговування і торгівлі, організація фахової підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;

- створення сприятливих організаційних і правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах;

- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіональної та міжнародної співпраці регіонів;

- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка;

- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, котрі потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських і соціальних проблем, та їх бюджетно-фінансове забезпечення.

Передбачалося, що в процесі реалізації регіональної політики зростатиме роль регіонів в управлінні майном територій і регулюванні використання природних ресурсів, розвитку міжрегіонального та прикордонного економічного співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому найважливіші обов'язки та повноваження у сфері життєзабезпечення населення, проведенні економічних реформ, згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", будуть покладені на органи місцевого самоврядування міст та інших населених пунктів, де сконцентроване суспільне виробництво. Водночас посилюватиметься роль держави у спрямуванні та координації діяльності місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення економічної безпеки держави, фінансово-економічної стабільності, зміцненні грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного і митного контролю, реалізації загальнодержавної, структурної, промислової, науково-технічної політики й інших національних пріоритетів і програм.

Велика увага в Законі України "Про Концепцію державної регіональної економічної політики" приділена складовому елементу державної регіональної економічної політики - державній регіональній фінансовій політиці, що розглядається як сукупність державних фінансових заходів щодо забезпечення управління територіями країни з метою розв'язання їх фінансових проблем. Ця політика повинна спрямовуватись на вдосконалення системи бюджетного регулювання і, звичайно, здійснюватись відповідно до законодавства України. При цьому передбачається поетапний перехід на обґрунтованішу систему бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи з урахуванням рівнів забезпечення регіонів країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування системи фінансових нормативів задоволення потреб населення.

Основними інструментами забезпечення регіональної економічної політики, зокрема фінансової, мали стати збільшення частки закріплених доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи, розширення ролі місцевих податків і зборів, розроблення науково обґрунтованих критеріїв встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також визначення засад надання місцевим бюджетам дотацій, субсидій і субвенцій. Розроблятимуться пропозиції стосовно механізму бюджетного регулювання на основі створення загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій, а також через надання відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Заходи державної регіональної політики у фінансовій сфері будуть спрямовані передусім на зміцнення доходної бази депресивних територій і адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, а також на розширення повноважень і відповідальності органів місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення державного контролю за їх раціональним використанням.

У 2001 р. розпочалася підготовка Закону "Про засади стимулювання розвитку регіонів", що фахівці розглядали важливим кроком українського уряду на шляху до запровадження концептуальних і законодавчих меж у регіональній політиці.

Вагому роль у формуванні регіональної політики відіграла Державна стратегія регіонального розвитку України на 2003-2011 рр., де було визначено чотири стратегічні цілі регіонального розвитку в Україні:

1. Розбудова інфраструктури з метою підвищення інвестиційної привабливості регіонів і посилення їх конкурентоспроможності на світових ринках.

2. Диверсифікація економічної бази регіонів із особливим наголосом на розвиток сектора малого і середнього бізнесу й інноваційних галузей промисловості.

3. Розвиток людських ресурсів, у тому числі підготовка та підвищення кваліфікації службовців регіональних і місцевих органів влади.

4. Стимулювання міжрегіональної співпраці й транскордонного співробітництва з країнами-кандидатами на вступ до Євросоюзу.

З весни 2002 р. проект LARGIS давав консультації експертній робочій групі, створеній Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції для розроблення Методики визначення депресивних територій в Україні. Цей документ ґрунтувався на принципах і критеріях, загальноприйнятих в Євросоюзі щодо визначення регіонів, які потребують спеціальної допомоги.

На жаль, цей документ не виправдав сподівань. В умовах України складно було визначити депресивні регіони й інші депресивні територіальні утворення, використовуючи зазначену методику.