Розділ «Частина І. Теоретичні основи вивчення розвитку регіональної економіки в країні та регіонах»

Розділ 1. Предмет і завдання курсу "Регіональна Економіка"

1. Актуальність вивчення теми. Дисципліна "Регіональна економіка" дає змогу спеціалістам чітко простежити особливості поєднання елементів - місця прикладання праці, людські ресурси та природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і в певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, насамперед у країні та її регіонах, а також розглянути це поєднання і як фактора та передумови діяльності, і як наслідку діяльності. Крім того, саме ця наука допомагає виробити належні погляди на регіональну політику в державі.

2. Провідна ідея теми. Окреслити багато змістовність понять "продуктивні сили", "розміщення продуктивних сил", правомірність використання терміна "продуктивні сили" в сучасних умовах при насиченні його новим змістом, особливості "паспортних даних" науки "Регіональна економіка" на сучасному етапі її розвитку.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Зрозуміти значення, роль і актуальність знань з названої дисципліни, засвоїти "паспортні дані" цієї науки (об'єкт, предмет, функції, цілі).

Підготовка спеціалістів на економічних факультетах університетів передбачає вивчення студентами регіональної економіки. Що ж вивчає ця галузь знань? Перед тим, як відповісти на це питання, доцільно розкрити зміст поняття "продуктивні сили", які, безумовно, вона вивчає.

Зазначимо, що термін "продуктивні сили" дисципліна "Регіональна економіка" отримала у спадок від так званого діалектичного матеріалізму, в зв'язку з чим він зараз справедливо критикується. Однак цей термін настільки вкоренився, що викинути його з ужитку не так уже й просто: в наш час існують наукова дисципліна "Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка", спеціалізовані вчені ради зі захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальністю "Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка", Рада з вивчення продуктивних сил України HAH України та інші, які активно використовують поняття "продуктивні сили".

Отже, термін "продуктивні сили" повинен мати право на існування. Хоча, безумовно, його варто наповнити новим змістом, знявши з нього класове й ідеологічне нашарування, сформоване історичним матеріалізмом. Адже саме згідно з теорією історичного матеріалізму це поняття отримало класове й ідеологічне забарвлення. Зокрема, у ленінському тлумаченні наголошувалось, що головною продуктивною силою суспільства є трудящий, робітник. Цим самим ігнорувались інші верстви, насамперед ті, котрі були пов'язані з інтелектуальною працею.

Крім того, відповідно до догм історичного матеріалізму, вважалось, що продуктивні сили перебувають у найтісніших зв'язках з виробничими відносинами й утворюють спосіб виробництва матеріальних благ - конкретну суспільно-економічну формацію (капіталістичну, соціалістичну та ін.). Антагоністична суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами призводить, на думку марксистів, до соціальної революції.

Як зазначає О. Шаблій, на сучасному етапі вже немає сумнівів у тому, що формаційний і класово-революційний підхід до місця та ролі продуктивних сил у суспільстві був і залишається псевдонауковим. Це доведено практикою розвитку та розміщення цих сил у так званих соціалістичних країнах.

У літературі марксистсько-ленінського зразка зміст поняття "продуктивні сили" розкривався як "поєднання речових (засоби виробництва) й особистісних (трудові ресурси) елементів, унаслідок чого здійснюється "матеріальне виробництво", що змушувало вважати будь-яку іншу діяльність (викладацьку, релігійну і под.) непродуктивною силою. Тепер, на нашу думку, продуктивні сили варто розглядати як поєднання місць прикладання праці та людей, унаслідок чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині за умови, коли ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Зазначимо, однак, що люди - носії трудового потенціалу. Поняттям "трудовий потенціал" широко оперують у сучасній соціально-економічній науковій літературі. Ця категорія почала утверджуватися в останньому двадцятилітті XX ст. Перед її появою і водночас з її використанням економісти оперували й оперують такими поняттями, як "робоча сила", "трудові ресурси", "людські ресурси", "людський капітал", "людський фактор" і под. Ці поняття, в тому числі й поняття "трудовий потенціал", мають багато спільного: всі вони так чи інакше характеризують здатність людини до праці. Очевидно, саме тому дуже часто всі названі поняття вживаються у ролі синонімів, хоча між ними існує суттєва різниця.

З погляду дисципліни "Регіональна економіка", доцільно оперувати поняттям "трудовий потенціал", оскільки, на нашу думку, трудовий потенціал - це гранична кількість і якість запасів праці в конкретних умовах геопросторово-часових координат, якими володіє людина, група людей, суспільство. А саме від запасів праці залежить потреба в робочих місцях.

У зв'язку з цим стає очевидним, що і праця священика, і робота лікаря, і викладацька діяльність - праця, а самі вони є елементами продуктивних сил. У такому випадку йдеться також про реальні продуктивні сили. Але продуктивні сили можуть бути також фіктивними (неповноцінними). У ролі фіктивних продуктивних сил виступають роз'єднані їх елементи (наприклад, існують місця прикладання праці й існують люди, котрі через ті чи інші обставини змушені перебувати в неоплачуваних відпустках тощо, тобто продуктивні сили не функціонують). Види діяльності, які не відповідають суспільним морально-етичним нормам і цінностям, - наркобізнес, сутенерство, система рекету, військова діяльність агресивного характеру й інші види діяльності - варто розглядати як деструктивні сили.

За такого підходу новий зміст поняття "продуктивні сили" набуває особливої вагомості. Адже за допомогою двох слів можна виразити єдність місць прикладання праці, трудового потенціалу, особливості їх взаємодії, що виявляється як характер взаємовідносин між людьми в процесі діяльності, та їх вплив на природно-ресурсний потенціал в конкретному місці простору й у певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, а також розглянути це поєднання як фактор і передумови діяльності та як наслідок діяльності. Інший аналог цьому терміну в такому контексті знайти важко.

Отже, реальні продуктивні сили мають місце тоді, коли здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині. Але будь-яка діяльність вимагає певних взаємовідносин між людьми. Такі взаємовідносини в науковій літературі часто називали виробничими відносинами, звужуючи при цьому їх справжній зміст. Адже виробничі відносини характерні тоді, коли виконується виробнича діяльність, тобто в умовах матеріального виробництва, коли люди створюють засоби виробництва і предмети споживання. Вся ж діяльність набагато ширша, тому взаємовідносини між людьми, які виникають у процесі діяльності, потрібно називати діяльнісними відносинами.

Кількісні та якісні ознаки елементів продуктивних сил на конкретній території на визначену дату, характер діяльнісних відносин, а також особливості взаємозв'язків і взаємозалежностей між ними визначають рівень розвитку продуктивних сил в обумовленій системі відліку, наприклад, у регіонах і країнах, які є регіонами на глобальному рівні.

Продуктивні сили функціонують, еволюціонують, розвиваються у певних геопросторово-часових координатах. Отже, поняття продуктивних сил невід'ємне від поняття їх розміщення у просторі. Це сприяло виникненню терміна "розміщення продуктивних сил". Аналіз сучасної наукової літератури дав змогу виявити багато-змістовність поняття "розміщення продуктивних сил". Під ним розуміють:

- зміст дисципліни - науки "Регіональна економіка", яка вивчає продуктивні сили крізь призму ефективності їх функціонування, зумовленої особливостями місця розташування;

- процес - переміщення окремих елементів продуктивних сил із однієї точки простору в іншу;

- локалізацію в просторі-точну адресу, прив'язку елементів продуктивних сил до конкретного місця в просторі;