Розділ 10. Використання трудового потенціалу в Україні

У більшості регіонів України 2006 р. спостерігалося збільшення кількості малих підприємств, а в Автономній Республіці Крим, Київській, Одеській, Львівській, Дніпропетровській, Полтавській областях і місті Києві їх приріст перевищив середній показник по країні.

Найбільша концентрація малих підприємств мала місце у м. Києві (18,5 % загальної кількості малих підприємств), Донецькій (8,4 %), Дніпропетровській (6,7 %), Харківській (6,3%), Львівській (5,6%), Одеській областях (5,2 %) й Автономній Республіці Крим (5,1 %). У середньому по Україні в розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадало 66 підприємств.

Середньомісячна номінальна заробітна плата у 2006 р. становила 1041 грн. Зріс мінімальний рівень оплати праці, який у законодавчому порядку підвищився з 350 грн у січні 2006 р. до 400 грн у грудні 2006 р. Це дало змогу наблизити розмір мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму: з 1 грудня 2006 р. співвідношення між мінімальною заробітною платою і прожитковим мінімумом досягло 79,2 %.

Збільшення розмірів номінальної заробітної плати у 2006 р. відбулося на підприємствах усіх видів економічної діяльності. Найбільше зростання (у 1,5 разу) зафіксоване в державному управлінні, що зумовлено упорядкуванням оплати праці в частині підвищення посадових окладів, ставок працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, судів й інших органів. На третину збільшилась заробітна плата працівників закладів культури та спорту, організацій, які здійснюють операції з нерухомим майном і надають послуги підприємцям, підприємств сільського господарства та мисливства, виробництва транспортних засобів і неметалевої мінеральної продукції. Темпи приросту показника середньомісячної заробітної плати працівників закладів освіти й охорони здоров'я у 2006 р. порівняно з 2005 р. значно уповільнились і становили 26-27%.

Суттєвим залишався рівень міжгалузевої диферен-ціації у рівнях оплати праці. Найоплачуванішими в країні у 2006 р. були працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, у яких розмір заробітної плати у 2 рази перевищив середній з економіки. Серед промислових видів діяльності на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення та добування паливно-енергетичних корисних копалин рівень оплати праці у 1,5-1,6 разу перевищив середній по країні.

Водночас рівень оплати працюючих у закладах освіти й охорони здоров'я залишився на третину нижчим від середнього показника з економіки. Взагалі кожен п'ятий працівник цієї сфери отримував заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи. Це засвідчує, що вартість робочої сили у видах діяльності, які забезпечують надання соціально важливих послуг, залишалася низькою.

Також за збереження постійно високих темпів приросту значно нижчою залишалася заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства і рибництва, а також текстильного виробництва, виробництва одягу, хутра та виробництва шкіри, виробів зі шкіри. Співвідношення рівня оплати праці в зазначених видах діяльності зі середнім з економіки не перевищило 66 %.

Заборгованість з виплати заробітної плати коливалась у межах від 960 млн грн на початку 2006 р. до 806 млн грн на 1 січня 2007 р. Загалом обсяг невиплаченої заробітної плати на 1 січня 2007 р. дорівнював

5,4 % фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2006 р.

Упродовж 2006 р. загальна сума невиплаченої заробітної плати скоротилась у більшості регіонів України. Найбільше - у Донецькій (на 49,4 млн грн, або 21,7 %), Вінницькій (на 20,3 млн грн, або 40,0 %), Дніпропетровській (на 18,2 млн грн, або 27,8 %) і Хмельницькій (на 18,1 млн грн, або 35,9 %) областях. Сума заробітної плати, невиплаченої працівникам підприємств-бан-крутів, упродовж 2006 р. збільшилась на 6,9 % і на 1 січня 2007р. становила 394,7 млн грн.

Отже, трудовий потенціал використовувався та й використовується в сучасній Україні вкрай неефективно. Значна частка населення не може заробити на відтворення власної робочої сили. Це засвідчує, що в сучасних умовах в Україні необхідно розробити та впровадити нову концепцію зайнятості й ефективного відтворення трудового потенціалу і в країні загалом, і в кожному регіоні зокрема, яка б враховувала потреби, інтереси та цінності найрізноманітніших соціальних верств населення. На сучасному етапі частково ці проблеми вирішуються в державних і регіональних програмах зайнятості населення, державних службах і фонду сприяння зайнятості, координаційних комітетах за участю профспілок, власників підприємств.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування розробляють річні й довгострокові державні та територіальні програми зайнятості населення.

При цьому державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для скерування вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

- запобігання розвиткові безробіття і його скорочення внаслідок підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, котрі потребують соціального захисту й нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

На жаль, державна і територіальні програми зайнятості населення не виконуються в повному обсязі, низка проблем залишається невирішеною. Все це вимагає об'єднання зусиль науковців, фахівців, управлінців для поліпшення ситуації у сфері праці.