Розділ «4.7. Стан та розвиток агропромислового комплексу»

Агропромисловий комплекс являє собою складову частину виробничої сфери, об'єднує напрями діяльності, які мають важливе значення для забезпечення населення продуктами харчування, промисловість — сировиною.

У структурі сільськогосподарського виробництва — елемента агропромислового комплексу виділяють дві складові, рослинництво і тваринництво. Рослинництво, в свою чергу, об'єднує такі галузі як рільництво (за напрямами культур: зернові, технічні, картопля, овочі, баштанні, кормові культури), плодівництво, виноградарство, квітництво, луківництво. Тваринництво об'єднує такі галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, птахівництво, хутрове звідництво, ставкове рибництво, конярство, кролівництво, бджільництво, шовківництво.

Для оцінки стану, вивчення існуючих тенденцій у розвитку сільськогосподарського виробництва залучають такі основні показники:

• кількість діючих сільськогосподарських підприємств, в тому числі за окремими організаційно-правовими формами господарювання;

• питома вага підприємств сільського господарства за окремими організаційно-правовими формами господарювання в загальній кількості діючих підприємств;

• загальний обсяг продукції сільського господарства, в тому числі продукції рослинництва та тваринництва;

• питома вага обсягу продукції сільського господарства (в тому числі продукції рослинництва та тваринництва) підприємств за окремими організаційно-правовими формами господарювання;

• обсяг продукції сільського господарства, що приходиться на одного жителя;

• загальна площа сільськогосподарських угідь, використання цієї площі під окремими культурами, урожайність, валовий збір сільськогосподарських культур;

• показники, що характеризують результати економічної діяльності: доходи, витрати, собівартість продукції, продуктивність праці тощо.

Співвідношення у розвитку окремих галузей сільського господарства постійно змінюються в залежності від змін в організації суспільного виробництва під впливом трансформації державного управління та змін у державній політиці. Незважаючи на еволюційний характер розвитку сільського господарства, ця галузь матеріального виробництва завжди була провідною сферою виробничої діяльності незважаючи на суттєві зміни в системі державного управління. Принциповою особливістю сільського господарства є безпосередня залежність його розвитку від природних умов.

В період планово-централізованого державного управління землекористування було представлено господарствами державної та колективної формами власності. До складу господарств державної власності входили радгоспи, радгоспи-агрофірми дослідних господарств і станцій, підсобні господарства підприємств та інших сільськогосподарських формувань. Основу державної форми власності становили радгоспи, що утворилися на землях великих землевласників. Очолювали радгоспи директори, призначені вищими за підпорядкуванням органами. Виробники сільськогосподарської продукції у радгоспах належали до категорії робітників. Власником землі і майна радгоспу є держава, яка через своїх представників у районних і обласних управліннях сільського господарства, державних об'єднаннях, міністерстві сільського господарства і продовольства України здійснювали управління виробництвом.

До колективної власності належала власність колгоспів, колгоспів-агрофірм, промислових артілей, селянських спілок та інших колективних господарств. Колективна форма власності виникла на основі об'єднання земель і майна селян в колективні господарства. Керував колгоспом голова правління колгоспу, що вибирався на загальних зборах колгоспників. Голова колгоспу залишався розпорядником землі і майна колективного господарства.

Новий етап організації сільськогосподарського виробництва наступив з моменту проголошення України незалежною, суверенною державою. В результаті трансформації економічних відносин, зміни форм власності на селі було зруйновано велико товарне виробництво, ліквідовано крупне землекористування. Склалися нові форми власності такі, як колективна, приватна, змішана.

В результаті роздержавлення існуючих державних та колективних господарств — держгоспів та колгоспів — виникли нові організаційно-правові форми господарювання. Були створені фермерські господарства, господарські товариства, господарства, що засновані на орендних формах використання землі. Самостійного розвитку набуло особисте сільське господарство. Селяни стали власниками землі, мають право вільного вибору форм господарювання. Створення нових господарських структур надало можливість поєднати індивідуальні, сімейні та колективні форми організації праці.

Широкого розповсюдження набуло фермерство. Законом України "Про фермерське господарство" (2003 р.) визначено, що фермерське господарство є форма підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство в системі народного господарства є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами. Виробничо-економічні відносини з підприємствами та організаціями будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою. Не допускається втручання держави чи інших органів в господарську діяльність фермерського господарства. За державними органами залишається лише право контролю за діяльністю фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір. Умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання у власність або оренду земельної ділянки має бути висновок спеціальної комісії місцевого органу влади. Для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність або надаються у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 100 гектарів. Порядок надання земельних ділянок встановлений Земельним кодексом України. Фермерське господарство зобов'язане ефективно використовувати землю за цільовим її призначенням, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не погіршувати екологічну обстановку тощо.

Плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається в залежності від якості і місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. Законодавством поширюються пільги для новостворених фермерських господарств — вони звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки у їх власність або надання у користування.