Розділ «4.7. Стан та розвиток агропромислового комплексу»

Необхідно також враховувати той факт, що цукрові заводи побудовані переважно в сільській місцевості і, по суті, є селище утворюючими. Вони фактично утворюють життєву інфраструктуру в сільській місцевості та в невеликих провінційних містечках. Завдяки їх підтримці сотні тисяч людей мали можливість для працевлаштування, повноцінно планувати своє життя на перспективу. Сьогодні ж більшість з мешканців цих сіл та міст виїжджають у великі міста, за кордон для фінансового забезпечення власної родини.

Кризовий стан у цукровиробничій галузі набув сталого характеру та без реальної державної підтримки забезпечити відновлення її неможливо. Стоїть завдання збільшення посівних площ цукрового буряка та обсягів власного виробництва цукру, створення економічних умов для запобігання зростання цін реалізації цукру на внутрішніх ринках та ліквідації дефіциту цукру для внутрішнього споживання, створення умов для відновлення експорту вітчизняного цукру та залучення інвестицій в цукрову промисловість.

В складі технічних культур важливе значення набуває вирощування льону-довгунця — сировини для легкої промисловості. Традиційно виробництво льону концентрувалося в областях Поліського регіону і щорічно обсяги його виробництва складали 100-115 тис. т. Проте починаючи з 1992-1993 рр. обсяги виробництва льону почали інтенсивно скорочуватись і в 2004 р. вони скоротилися в 10 разів. Такий негативний процес з вирощуванням льону пов'язаний із змінами організаційно-правових умов господарювання, депресивним станом економіки, низьким станом економічної діяльності, відсутністю державної підтримки важливої галузі сільського господарства. Відсутність льону як сировинної бази призвів до занепаду легкої промисловості.

На території Поліського регіону, зокрема в Рівненській та Житомирській областях традиційно вирощувався хміль, необхідний продукт для харчової промисловості. Природнокліматичні умови цього регіону є необхідною, але не достатньою умовою для вирощування хмелю. Процеси у сільському господарстві, що пов'язані із впровадженням ринкових умов господарювання, боляче вплинули на стан цієї галузі. Зростання витрат, неможливість отримання достатніх доходів для забезпечення рентабельності вирощування хмелю, відсутність державних дотацій збитковим сільськогосподарським підприємствам привело до занепаду цієї галузі.

Відродження вирощування хмелю безпосередньо залежить від впровадження заходів агротехнічного та економічного змісту. В їх складі: забезпечення підвищення урожайності, впровадження нових перспективних сортів хмелю, сучасних технологічних процесів з використанням відповідної техніки для закладання та догляду за хмільниками, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зарубіжному ринку.

Досвід передових сільськогосподарських підприємств Рівненської області, наприклад, свідчить про можливості розвитку хмелярства, збільшення валового збору хмелю. На землях ВАТ "Дубнохміль" щорічно зростає врожайність хмелю, вона складає 5-6 ц/ га. Щорічно в області отримують 55-65 т сухого хмелю.

Вирощування картоплі, овоче-бахчевих культур здійснюється на території практично всіх регіонів. Проте найбільші площі для вирощування зазначених культур відводяться на території Поліського регіону. У 2004 р., наприклад було зайнято під картоплею та овоче-бахчевих культурами 550 тис. га, що складає 10,8 % загальної посівної площі регіону. Особливо виділяються в цьому плані Чернігівська, Київська, Волинська, Сумська області. На території Поліського регіону під картоплею та овоче-баштанними культурами зайнято 490 тис га, що складає 8,2% загальної посівної площі регіону. Значні площі під згаданими культурами зайняті у Вінницькій, Черкаській та Хмельницькій областях.

Картопля стала однією із основних продовольчих та кормових культур, а також важливою сировиною для розвитку таких галузей економіки, як крохмалепатокової, спиртової, овочесушильної та ін. промисловості.

Овочівництво, як галузь сільського господарства, забезпечує населення овочевими культурами, що складають важливу частину харчового раціону людини. Вирощування капусти, помідорів, огірків, цибулі, буряків столових, кабачків тощо здійснюється на всій території України з врахуванням природо-кліматичних умов крупними підприємствами, фермерськими господарствами та на присадибних земельних ділянках.

Посівні площі під кормовими культурами займають 15-16% загальної площі сільськогосподарських культур. Найбільша їх площа та питома вага в Поліському регіоні — відповідно 1,29 млн. га та 25,4% особливо в Житомирській, Чернігівській та Сумській областях. Дещо менші площі зайняті кормовими культурами на Поділлі — відповідно 1,1 млн. га та 18,5 % загальної площі сільськогосподарських культур регіону.

Вирощування кормових культур має важливе значення для споживання сільськогосподарськими тваринами, для розвитку тваринництва. До їх складу входять кормові коренеплоди, однорічні та багаторічні трави (конюшина, тимофіївка, люцерна та ін.), що споживаються поряд із картоплею, цукровим буряком тощо.

Зазначимо, що від обсягів вирощування кормових культур у значній мірі залежить розвиток тваринництва.

Тваринництво

Тваринництво відносять до другого надзвичайно важливого напряму сільського господарства, завданням якого є розведення сільськогосподарських тварин для виробництва продукції. Продукція тваринництва призначається як продукти харчування людей (м'ясо, молоко та молочні продукти, яйця тощо) та як сировина для харчової та легкої промисловості.

Розвиток тваринництва технологічно поєднується із рослинництвом, створює певну комплексність у використанні трудових, земельних та матеріальних ресурсів на селі, сприяє піднесенню сільського господарства. Важливим елементом такого піднесення є формування на території кожного регіону раціональних співвідношень у розвитку рослинництва та тваринництва на основі розвитку найбільш ефективних галузей.

Організація тваринництва характеризується певними особливостями, які необхідно врахувати в практичній діяльності. До їх складу входить те, що тваринництво концентрується на менших площах у порівнянні з рослинництвом, що створює можливості для впровадження механізації, переведення галузі на промислову основу. Важливою особливістю є те, що продукція тваринництва вимагає особливих умов для транспортування, що зумовлює необхідність прискорення переробки цієї продукції в місцях її заготівлі. У випадку транспортування необхідно застосовувати спеціалізовані транспортні засоби, що забезпечували б їх збереження.

Галузь тваринництва України має свої специфічні складнощі, що дає основу для її характеристики, як багатогалузевого тваринництва. До основних його напрямів відносять: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, птахівництво.

Для оцінки стану та розвитку тваринництва використовують такі показники:

• поголів'я — загальна чисельність тваринного виду на певній території;

• кількість голів великої рогатої худоби, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;