Розділ «4.5. Гірничо-металургійний комплекс»

Гірничо-металургійний комплекс розглядають як базову галузь народного господарства, що забезпечує потреби всіх галузей економіки України в металопродукції як основного конструкційного матеріалу. Основною сировинною ланкою комплексу становлять підприємства гірничовидобувної галузі, що забезпечують видобуток, збагачення та агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд. На цій базі забезпечується робота підприємств переробних галузей, які зайняті виробництвом чавуну, сталі та прокату, феросплавів, повторним використанням металевої сировини, коксуванням вугілля, виробництвом вогнетривів та допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо). Провідна роль у цьому комплексі належить металургійній переробці за схемою: чавун — сталь — прокат.

Таким чином, гірничо-металургійний комплекс являє собою багатовекторне виробництво надзвичайної складності, до якого входять:

• гірничорудна промисловість, що забезпечує потреби металургійних підприємств в сировині, одночасно забезпечує постачання продукції на експорт;

• марганцеворудна промисловість;

• феросплавне виробництво;

• коксохімічне виробництво;

• виробництво флюсів;

• вогнетривке виробництво;

• аглодоменне виробництво;

• сталеплавильне виробництво;

• прокатне виробництво;

• трубне виробництво;

• метизне виробництво;

• кольорова металургія. Розташування переробних підприємств на території України залежить від багатьох природних та економічних факторів, особлива роль в складі яких належить наявність сировини і палива. Основними територіями видобутку залізних руд стали родовища Криворізько-Кременчуцького та Білозерсько-Конкського залізорудних басейнів, де руда розробляється як підземним, так і відкритим (кар'єрним) способом. Важливе місце у виробничій структурі залізо видобувної промисловості України посідають гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК), на яких видобуті залізисті кварцити збагачуються і перетворюються на концентрат з вмістом чистого заліза до 62-65 %. На Криворіжжі спочатку був споруджений Південний ГЗК з відкритим видобутком заліза, а пізніше — Новокриворізький, Центральний, Північний та Інгулецький ГЗК. Крім того, на інших територіях були введені в дію Дніпровський та Полтавський ГЗК поблизу Кременчука, Запорізький ГЗК — у Білозерському залізорудному районі, Комиш-Бурунський ГЗК — на базі Керченського родовища.

Основною територією видобутку марганцевих руд виступає Нікопольський марганцеворудний басейн. В Нікопольському басейні та на його продовженні Великотокмацькому родовищі марганцевих руд видобуваються значні обсяги руди, в тому числі до 75% відкритим способом, що являють собою сировинну складову марганцеворудної промисловості України.

Поєднання видобутку залізних та марганцевих руд та коксохімічного виробництва дає змогу налагодити виробництво чавуну, сталі, прокату, труб, продукцію кольорової металургії.

Формування гірничо-мегалургійного комплексу відбувається в складних умовах трансформації економічних відносин, визначення реальних потреб продукції підприємств для забезпечення внутрішніх потреб України та експортних потреб. Протягом останніх 15 років рівень виробництва основних видів металопродукції був зменшений в два рази. Виробництво сталі та видів прокату забезпечувалось, головним чином, з врахуванням потреб їх споживання в Україні.

Чорна та кольорова металургія має недосконалу галузеву та технологічну структуру, наявне старіння основних виробничих фондів, низьку ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Обладнання та технологія виробництва, які були введені в експлуатацію в 70-80-х роках минулого століття, фізично та морально застарілі, що стримує випуск конкурентоспроможної продукції, призводить до аварій на виробництві.

Стан основних виробничих фондів гірничодобувних підприємств оцінюється як незадовільний, їх спрацювання становить 70%. В експлуатації знаходиться частина устаткування ЗТ терміном служби, що перевищує нормативний.