Розділ «4.7. Стан та розвиток агропромислового комплексу»

Виробництво м'яса за регіонами

Із наведених статистичних матеріалів, аналізу тенденцій, що були сформовані протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років, можна зробити висновок, що стан у агропромисловому комплексі взагалі, а в сільському господарстві зокрема не відповідає стратегічним цілям формування української державності: виникла і продовжує загострюватись продовольча проблема, істотно ослаблена матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств, оплата праці в аграрному секторі є однією з найнижчих, основна маса сільськогосподарських підприємств залишається низькорентабельними чи збитковими, повільно розв'язуються соціальні проблеми села. Склалися несприятливі організаційні, економічні, соціальні та правові умови, що негативно впливають на ситуацію у сільському господарстві. Ситуація на селі щорічно ускладнюється. Одночасно з впровадженням ринкових відносин відмічено послаблення державного впливу на розвиток агропромислового комплексу, що призвело до руйнування матеріально-технічного потенціалу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників.

Погіршились соціально-економічні умови для людей, що проживають у сільській місцевості. Відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвело до значного росту собівартості сільськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільськогосподарських культур. Сільське населення не забезпечено можливостями для стабільного, гарантованого працевлаштування, значно низький порівняно з іншими галузями виробництва рівень оплати праці, неможливість реалізації своєї продукції за стабільними цінами, низький рівень соціального обслуговування та захисту. Продовжується відплив із села молоді, спеціалістів різних професій, в тому числі у різні країни світу.

Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села в національній економіці визначені в Законі України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" (2005 р.). Реалізацію державної аграрної політики намічено здійснювати в результаті:

1. Розвитку земельних відносин шляхом розширення і вдосконалення нормативно-правового забезпечення, посилення державної підтримки земельної реформи.

2. Формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектору.

3. Розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства для забезпечення попиту населення у продовольчих товарах, потреби у сировині підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, створення сприятливих умов для захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

4. Удосконалення системи державного впливу, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.

5. Комплексного розвитку сільськогосподарських територій, підвищення соціального захисту і життєвою рівня сільських жителів.

В результаті розвитку земельних відносин намічено здійснити повну персоніфікацію власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення; удосконалити методику оцінки земель, передбачивши урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при формуванні міжгалузевих відносин тощо, створення інфраструктури ринку. Важливого значення має впровадження загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, а також фінансове забезпечення цих програм. Планується створити систему земельного іпотечного кредитування. Іпотека — вид застави, коли забезпечення виконання зобов'язання здійснюється нерухомим майном (будівлі, споруди, земельні ділянки), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У системі визначених відносин іпотскодавець — це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання. Іпотекодержатель — кредитор за основним зобов'язанням. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Сприятливе економічне середовище створюватиметься в результаті здійснення важливих заходів організаційно-економічного та кадрового змісту. В їх складі:

• вдосконалення системи управління господарською діяльністю в аграрному секторі, поліпшення наукового забезпечення сільськогосподарського виробництва, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, державна підтримка створенню та функціонуванню системи консультативних послуг з питань сільськогосподарського виробництва;

• підвищення ролі окремих галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;

• створення сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів тощо) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агро-сервісну, переробки, збуту продукції;

• державна підтримка страхування ризиків у сільському господарстві, створення та функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, розвиток довготермінового кредитування інноваційних проектів, впровадження іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

• запровадження дотацій з державного і місцевих бюджетів на утримання маточного поголів'я тварин, посівів стратегічно важливих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприятливими для ведення сільського господарства природнокліматичними умовами;

• удосконалення податкової політики в аграрному секторі та фінансово-кредитного механізму, формування фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників;

• переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, технічне переоснащення підприємств сільськогосподарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме впровадження сучасних, високопродуктивних та ресурсозберігаючих технологій в агропромисловому виробництві; Формування ринків збуту сільськогосподарської продукції планується здійснити з врахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного співтовариства на основі розвинутої біржової інфраструктури, регулювання біржового товарного ринку, створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації. У складі заходів — удосконалення системи формування державних га регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахишеним верствам населення тощо. Важливого значення набуває удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту стратегічних видів господарської продукції та продовольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон.

Удосконалення системи державного регулювання в аграрному секторі передбачає реформування системи органів виконавчої влади шляхом чіткого розмежування їх повноважень, наближення її до стандартів Європейського Союзу; впровадження регіональних програм розвитку аграрного сектора; удосконалення аналізу, моніторингу, інспекційних і контрольних функцій з боку органів виконавчої влади.

Комплексний розвиток сільських територій охоплює створення та забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села. До першочергових завдань входить посилення ефективності державного регулювання демографічних процесів, сприяння збільшенню зайнятості сільського населення в результаті розвитку підприємництва, створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень. Важливого значення набуває стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування.