Розділ «8.6. Основні напрями вдосконалення системи регіонального управління»

За роки незалежності України сталися кардинальні зміни у всій системі територіальної організації влади. Відбувся відхід від радянської централізованої структури органів державного управління, конституційно закріплена нова модель організації влади, що базується на принципах демократії, верховенства права, розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, визнання місцевого самоврядування.

Практика, однак, свідчить, що реформування механізму управління розвитком регіонів, підвищення ролі місцевого самоврядування як головного елемента процесу децентралізації, не привело до відчутних позитивних результатів. Недостатньо вирішувались питання щодо надійного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення завдань та функцій публічної впади на регіональному та місцевому рівнях.

Ефективність діяльності органів місцевого самоврядування у вирішенні економічних та соціальних питань можна оцінити за допомогою такого показника: "кількість звернень громадян до владних структур із заявами та скаргами". Вивчення звернень до Верховної Ради України та місцевих органів влади показало, що вони були викликані невдоволенням громадян станом у соціальній сфері, підвищенням цін на товари, дорожнечею товарів і послуг, порушенням законодавства про оплату праці, незадовільним медичним обслуговуванням та забезпеченням житлом, комунальними послугами, неналежним правовим захистом через недосконалість судової системи тощо. Упродовж 2001 р . до Верховної Ради України звернулося 97,3 тис. громадян, що на 1,3 тис. більше, ніж у попередньому році. До місцевих рад усіх рівнів, їх виконавчих органів та державних адміністрацій звернулися понад 6,1 тис. громадян, що на 600 тис більше. На особистому прийомі побували 3,1 млн. відвідувачів [Голос України, № 28, 12 лютого 2002 р.]

У своїх зверненнях громадяни найчастіше порушують питання соціального захисту (31,5 % загальної кількості питань), забезпечення законності та охорони правопорядку (16,1 %), реформування економіки, ринкових відносин, приватизації, політики цін і податків, діяльності комерційних структур (9,3%). Серед парламентських комітетів найбільше звернень громадян розглянуто в комітетах у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин; національної безпеки і оборони.

Розвиток самоврядування здійснюється в складних умовах формування демократичного суспільства, в умовах, коли відчувається необхідність у підвищенні відповідальності органів місцевого самоврядування за вирішення долі населення, що проживає на певній території. Реформування місцевої влади на засадах самоврядування відбувається непросто. Продовжується тенденція подальшого поступового підпорядкування діяльності органів місцевого самоврядування органам державної влади у всіх питаннях, в тому числі місцевого значення.

В сучасних умовах існує надмірна централізація державного управління, що відображена у відповідних законах України, яка обмежує виконання органами місцевого самоврядування своїх функцій у здійсненні активного впливу на усі сторони життя місцевих громад, на розвиток місцевого виробництва, на розширення торговельно-економічних зв'язків між містом та селом, докорінного покращення медичного обслуговування населення, соціального забезпечення людей, особливо похилого віку, впровадження освітніх програм.

Українська модель місцевого самоврядування в сучасному ЇЇ вигляді визначається фахівцями як модель із слабкою радою. На рівні міст, селищ, сіл це пов'язано із суміщенням в особі міського, селищного, сільського голови як функцій головуючого у раді, так і керівника її виконавчого органу. В реальному житті голова ради більше уваги приділяє вирішенню поточних проблем територіальної громади, ніж організації діяльності ради. Голова не зацікавлений у здійсненні контрольних повноважень ради, оскільки контролю з боку представницького органу підлягають результати діяльності виконавчого органу місцевого самоврядування, який очолює сам голова.

На рівні областей і районів взагалі немає виконавчого органу. Обласні та районні ради змушені відповідно до діючих законів делегувати самоврядні повноваження державній структурі — місцевій державній адміністрації. Обласні та районні державні адміністрації є розпорядниками бюджету і управляють власністю відповідної обласної чи районної ради. Ради в цих умовах мають обмежений вплив на процеси, що відбуваються на певній території. Такий стан суперечить Конституції України, де визначено, що принципи децентралізації влади тісно пов'язані з розвитком місцевої демократії, суттєвим підвищенням якості соціальних та адміністративних послуг, що надаються населенню в системі місцевого самоврядування та на регіональному рівні. Основними причинами такого стану є:

• недоліки у законодавчому регулюванні щодо місцевого самоврядування, особливо в частині чіткого розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, великої кількості так званих делегованих повноважень, що позбавляє суб'єкти місцевого самоврядування організаційно-правової самостійності;

• недосконалість статусу органів місцевого самоврядування регіонального рівня, які фактично позбавлені власних виконавчих органів;

• невизначеність з питань фінансово-економічних основ розвитку місцевого самоврядування;

• наявність недосконалого механізму і процедури розв'язання компетенційних спорів і конфліктних ситуацій на місцевому і регіональному рівнях, передусім у судовому порядку. Вдосконалення системи регіонального управління та місцевого самоврядування передбачає здійснення пріоритетних заходів такого змісту:

• створення правових, економічних та організаційних умов для формування територіальних громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування;

• реформування системи місцевого самоврядування (запровадження в практику місцевого самоврядування різних форм прямої демократії, безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування; вдосконалення порядку формування виконавчих органів місцевого самоврядування; вирішення питань підготовки дієвих кадрів для органів місцевого самоврядування, посилення ролі вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для органів місцевого самоврядування; забезпечення виконання рішень органів місцевого самоврядування з питань законності, правопорядку, охорони прав і законних інтересів громадян);

• розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади (із сфери компетенції органів державної виконавчої влади мають бути вилучені та передані органом місцевого самоврядування повноваження, які можуть бути реалізовані на рівні територіальної громади; трансформація функцій місцевих державних адміністрацій, вилучення у них повноважень організаційно-господарського характеру та передача цих повноважень органам місцевого самоврядування; фінансове, матеріальне забезпечення виконання органами місцевого самоврядування делегованих їм окремих повноважень державних органів виконавчої влади);

• визначення статусу об'єктів комунальної власності (законодавчо закріпити об'єкти комунальної власності за територіальними громадами, заборонити приватизацію об'єктів комунальної власності, якщо наслідком цього стане скорочення обсягу та погіршення якості послуг, що надаються населенню);

• подальше вдосконалення бюджетної системи та міжбюджетних відносин, забезпечення реальної самостійності місцевих бюджетів;

• зміцнення правових гарантій прав територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування шляхом вдосконалення механізмів відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування перед державою та територіальною громадою.

Конкретні кроки, пов'язані із вдосконаленням системи регіонального управління та місцевого самоврядування, почали здійснювати в 2006 р. з впровадженням парламентсько-президентської форми державного управління замість президентсько-парламентської, що існувала раніше. Основою для принципово важливої трансформації державної влади служить Закон України "Про внесення змін до Конституції України" (2004 р.). Почалася нова епоха владних відносин у державі, налагоджується взаємодія між гілками влади, взаємодія між центральними органами і структурами влади на місцях. На часі задоволення потреб суспільства в прозорості дій влади, залучення громадян як джерела влади до впровадження демократичних методів управління, як і мають стати обов'язковими для різноманітних сфер та ланок суспільства, кожного громадянина.