Розділ «3.11. Формування та збереження екологічно чистих територій та територій населених пунктів»

Зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи сприяє створення на території кожного регіону окремих територій, що підлягають особливій охороні. До таких територій належать території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші природні території та об'єкти. Такі території можуть бути віднесені до екологічної мережі — єдиної територіальної системи, яка включає ділянки природних ландшафтів, що потребують особливої охорони. Природний ландшафт являє собою цілісний природно-територіальний комплекс з генетично однорідними, одно типовими природними умовами місцевості, які сформувалися в результаті взаємодії компонентів геологічного середовища, рельєфу, гідрологічного режиму, фунтів і біоценозів. Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 20% території країни. За станом, близьким до природного ландшафту, можна віднести біля 40% площі лісів, що виконують захисні та природоохоронні функції.

В сучасних умовах найбільш захищеними в межах територій природно-заповідного фонду є природні комплекси, що складають 4% території країни, до яких належать біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заходи по формуванню національної екологічної мережі визначені Законом України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (2000 р.).

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм територіально єдиної системи, що забезпечує можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу. Національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо ЇЇ функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі. Крім того Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

До завдань Програми належить формування національної екологічної мережі, визначення змісту конкретних заходів, що стосуються охорони та відтворенню земельних, водних ресурсів, охорони, використання та відтворення ресурсів рослинного і тваринного світу, збереження біологічного різноманіття.

Складовими структурних елементів екологічної мережі є:

• території та об'єкти природно-заповідного фонду: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні та ін., пам'ятки природи, штучно створені об'єкти (ботанічні, дендрологічні, зоологічні парки);

• водні об'єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки), водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони;

• ліси;

• курортні та лікувально-оздоровчі території з їх природними ресурсами;

• рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму;

• інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо);

• земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

• земельні ділянки, які є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

• частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо;

• радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні,;— як природні регіони з окремим статусом. Національна екологічна мережа включає елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.

До елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення належать:

• природні регіони, де зосереджено існуючі та такі, що створюватимуться, природно-заповідні території. Це регіони Карпат,

Кримських гір. Донецького кряжу, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентального шельфу тощо; • основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі: широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру, Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіональні природні коридори, просторово обмежені долинами великих річок: Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують водні та заплавні ландшафти — шляхи міграції численних видів рослин і тварин. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.