Розділ «5.3. Охорона здоров'я»

Сучасний етап переходу до ринкових відносин вимагає усвідомлення суспільством здоров'я населення, економічної результативності інвестицій у галузь охорони здоров'я. Стан здоров'я громадян і сфери охорони здоров'я відображають рівень економічного розвитку країни, спрямованості її соціальної політики. Виступаючи якісною характеристикою трудоресурсного потенціалу України, стан здоров'я народу визначає рівень продуктивності праці в суспільстві та безпосередньо впливає на перспективи соціально-економічного розвитку України. Здорові та освічені люди здатні виробляти більше товарів і надавати більше послуг, а їх праця приносить вищі дивіденди. Можливості досягти сталого прогресу в усіх сферах своєї життєдіяльності спроможне тільки таке суспільство, що складається з фізично здорових людей. Безконтрольний розвиток негативних процесів, що визначають демографічну ситуацію в Україні (падіння народжуваності, висока смертність, поширення захворюваності, швидке зниження тривалості життя населення), може визначити майбутнє існування держави.

Стан здоров'я людини визначається спадковістю, іншими суто генетичними особливостями, а також великою кількістю різноспрямованих факторів, які відображають рівень та якість її життя. Здоров'я, захворюваність залежать, таким чином, від способу та умов життя, генетики, біології людини, зовнішнього середовища, природно-кліматичних умов, рівня та якості медичної допомоги. На стан здоров'я та захворюваності також впливають умови праці та рівень доходів людини, рівень інтелектуального розвитку та інші морально-психологічні аспекти. У зв'язку з цим рахують, що здоров'я людей являє собою не тільки суто медичну, але й соціальну категорію.

Стан здоров'я визначається кількістю здорових та хворих людей, а також таким показником, як "рівень захворюваності". Рівень захворюваності визначається як частка кількості хворих з уперше в житті встановленим діагнозом від середньорічної кількості постійного населення.

Рівень та якість медичного обслуговування залежить від стану сфери відтворення здоров'я, що здійснює амбулаторне та стаціонарне медичне обслуговування, санітарно-епідеміологічний контроль та інші функції санітарного захисту людей. Установи сфери відтворення здоров'я надають первинну і спеціалізовану, швидку і невідкладну медичну допомогу, оздоровчі послуги тощо.

Виявлення регіональних відмінностей у стані здоров'я громадян та рівня захворюваності людей на окремі види хвороб в залежності від природно-кліматичних, економічних та соціальних факторів—необхідна умова для визначення стратегічних напрямів поліпшення стану здоров'я людей та покращення діяльності установ сфери відтворення здоров'я.

Для визначення регіональних особливостей стану здоров'я населення використовують показники народжуваності та загальної смертності, середньої тривалості життя, стану та причин дитячої смертності, показник інвалідності тощо (розділ 2). Використовують також показник первинної захворюваності — кількість хворих з вперше встановленим діагнозом протягом року.

Стан захворювання людей на окремі хвороби

Оцінка стану закладів охорони здоров'я

Стан закладів охорони здоров'я оцінюється з використанням таких показників: кількість лікарняних закладів; кількість лікарняних ліжок; кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість та пропускна здатність амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість станцій швидкої медичної допомоги; кількість стоматологічних поліклінік; кількість будинків-інтернатів для пристарілих та інвалідів тощо. Крім того, для більш ґрунтовного аналізу стану закладів охорони здоров'я використовують такі питомі показники, як кількість лікарняних закладів на 10 000 чоловік населення, кількість лікарняних ліжок на 10 000 чоловік населення. До основних економічних показників належать: обсяг фінансування діяльності закладів охорони здоров'я (грн.), обсяг платних послуг (грн.), витрати на утримання лікарняних закладів (грн.) тощо.

Ресурсний потенціал ланок системи охорони здоров'я визначається потужністю наявної матеріально-технічної бази, її окремих закладів, обсягами та структурою кадрового забезпечення. Важливо знати кількість та потужність амбулаторно-поліклінічних закладів, лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, стан мережі закладів охорони здоров'я матері і дитини, будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, об'єктів рекреаційного комплексу.

Для оцінки забезпеченості лікувальних закладів лікарями використовують такі показники: загальна кількість лікарів усіх спеціальностей та кількість лікарів на 10 000 чоловік населення. До загальної кількості лікарів включають всіх лікарів з вищою медичною освітою на кінець року, які зайняті у лікувальних, санаторно-курортних, санітарних закладах, закладах соціального захисту, освіти, науково-дослідних інститутах тощо.

У лікувальних закладах задіяна значна кількість лікарів. Кількість лікарів на 10 000 населення за період з 1990 р. по 2002 р. збільшилась на 7 %, по окремих регіонах відмічено більш інтенсивне збільшення цих фахівців: на території Поліського та Подільського регіонів — на 14%, Карпатського — на 11 %. На території окремих областей кількість лікарів значно збільшилась, наприклад, в Рівненській області — на 22%, Житомирській — на 18,5%, Хмельницькій — на 19%, Полтавській — на 22%, Херсонській — на 50%, Чернівецькій — 20%.

Забезпеченість лікарями окремих регіонів наведена в табл. 5.8.

Таблиця 5.8. Кількість лікарів за регіонами

Одночасно за останній період зменшилась на20% кількість лікувальних закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, до складу яких входять всі медичні заклади, що ведуть амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо). Складна ситуація, наприклад, склалася на Донеччині, де за останні 10 років вугільна галузь втратила 20 санаторіїв-профілакторіїв,

56 баз відпочинку й пансіонатів. Удвічі зменшилося число оздоровлених у санаторіях-профілакторіях і уп'ятеро — забезпеченість путівками в оздоровниці профспілок. Через брак коштів на шахтах ліквідовано дієтичне і підземне харчування, не функціонують інгаляторії і фотарії.

На 34% зменшена загальна кількість ліжок, які забезпечені необхідним устаткуванням і готові до прийому хворих.

Інтенсивно зменшується кількість лікарняних ліжок на території Поліського та Подільського регіонів — на 34%, в тому числі у Волинські на 40%, Рівненській — на 35%, Житомирській — на 42%, Вінницькій — на 39% областей. Зменшення кількості лікарняних ліжок на 25-30% відмічено в інших регіонах, в Кіровоградській області — на 34%, Донецькій — на 34%, Чернівецькій — на 31 %. Забезпеченість лікувальних закладів лікарняними ліжками за окремими регіонами з розрахунку на 10 000 населення наведена в табл. 5.9.

Таблиця 5.9. Кількість лікарняних ліжок на 10 000 чоловік населення за регіонами