Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Педагогічна діяльність учителя — це виховний та навчальний вплив на учня, спрямований на його особистіс-ний, інтелектуальний та діяльнісний розвиток, що є основою його саморозвитку та самовдосконалення. Структура педагогічної діяльності, як і інших видів діяльності, характеризується цілями, мотивацією, предметом, засобами, способами, продуктом та результатом.

Продуктом педагогічної діяльності виступає індивідуальний досвід, що формується в учня. До цього досвіду входять морально-етичні, емоційні, аксіологічні, предметні та оцінні складові. Продукт педагогічної діяльності вчителя, таким чином, знаходиться поза суб’єктом діяльності. Він перебуває в учнях і перевіряється та оцінюється за критеріями оцінювання виконання навчально-контрольних дій на контрольних роботах, екзаменах, заліках тощо.

Результатом педагогічної діяльності вчителя стає розвиток учня, формування його як особистості та суб’єкта діяльності. Засобами педагогічної діяльності є наукові знання, їх носії (тексти посібників, підручників) та допоміжні засоби (технічні, графічні та ін.). Передача соціального досвіду в педагогічній діяльності здійснюється за допомогою таких способів, як пояснення, ілюстрація, практика, тренінги, сумісна діяльність.

У педагогічній психології розрізняють дві групи функцій педагогічної діяльності. До першої групи входять функції цілепокладання: орієнтаційна, розвивальна, стимулююча або мобілізуюча, інформаційна. До другої групи належать організаційно-структурні функції: конструктивна, організаційна, комунікативна та гностична. Педагогічна діяльність реалізується вчителем у педагогічних ситуаціях сукупністю різноманітних дій — перцептивних, мнемічних, розумових, комунікативних, контрольних, оціночних та інших. ці дії визначаються цілями педагогічної діяльності та спрямовані на розв’язання створюваних учителем педагогічних задач.

Мотиви в структурі педагогічної діяльності займають особливе місце. Оскільки мотив, крім спонукальної функції, має функції сенсотворну, організаційну та контролюючу, то в педагогічній діяльності, яка має свої дуже специфічні особливості, звернімо увагу саме на мотив як сенс виконання діяльності. Педагогічна діяльність є полімотив-ною, педагогічна мотивація характеризується спрямованістю, стійкістю, динамічністю, а також широтою. Можна говорити про те, що педагогічні мотиви вчителя проявляються за межами педагогічної діяльності, учитель залишається вчителем завжди. В ієрархії мотивів педагогічної діяльності домінуючими можуть бути як внутрішні (наприклад, орієнтація на процес і результат своєї діяльності), так і зовнішні мотиви (наприклад, мотив досягнень, престижу тощо). Дослідження Є. Н. Салтикової доводять, що мотивація педагогічної діяльності може змінюватися. Серед мотивів діяльності вчителів автор виділяє такі: інтерес до педагогічної професії, спілкування з колегами, бажання працювати з дітьми по-новому, бажання змінити ставлення колег до себе, можливість реалізувати себе творчо, бажання підвищити професійний рівень і отримати вищу категорію, інтерес до дослідницької діяльності, потреба в самоосвіті, розпорядження органів управління, бажання змінити свій статус, потреба в реалізації своїх можливостей та інші. Дослідження показали, що характерним для педагогічної діяльності є мотив влади (можливість керувати, контролювати, управляти, підкорювати, забороняти, завойовувати тощо). Можливо, це пов’язано з такою особливістю педагогічної діяльності, як закладені в ній можливості особистісного розвитку, вдосконалення.

У педагогічній психології, як і в педагогіці, широко використовується структура діяльності вчителя, запропо-

нована Н. В. Кузьміною. В основу покладена сукупність умінь. До такої структури включені такі компоненти:

• гностичний (пізнавальний) — уміння вивчати та оцінювати себе й інших;

• проектувальний — уміння планувати урок, творчу роботу, домашнє завдання;

• конструктивний — уміння конструювати урок, розподіляти матеріал, контролювати успішність;

• організаційний — уміння організовувати власну роботу та діяльність учнів, керувати;

• комунікативний — уміння спілкуватися, встановлювати контакти, співпрацювати, попереджати конфлікти.

25.5.2. Особистість учителя, педагогічні здібності вчителя

Особливості педагогічної діяльності вимагають від учителя відповідності цілому ряду вимог щодо якостей його особистості, серед яких можна виділити як головні, без яких педагогічна діяльність не може бути ефективною, так і другорядні.

До головних вимог, безумовно, належать: любов до дітей, інтерес до педагогічної діяльності, знання (як спеціальні, так і загальна ерудиція), високорозвинутий інтелект, високий рівень культури, професіоналізм, здатність до самовдосконалення тощо. До важливих, але другорядних, оскільки без кожної з цих якостей діяльність можлива, відносимо життєрадісність, артистичність, привабливість, комунікабельність.

Сукупність головних і другорядних якостей створює саме ту індивідуальність учителя, його неповторність, що необхідна для розвитку педагогічної майстерності. У структурі таких професійно значущих якостей учителя, що забезпечують продуктивну його діяльність, можна виділити спеціальні (об’єктивні та суб’єктивні) якості, пов’язані як із професійною підготовкою вчителя взагалі, так і з його здібностями, педагогічними талантами, та особистісні якості (морально-вольові). Серед таких професійно значущих якостей можна виділити такі, що мають стійкий характер, і змінні. Це можна розглядати не лише стосовно сучасного вчителя, а й в історичному плані. Професійно значущі якості визначаються тими ролями, які виконує вчитель у своїй професійній діяльності.

Модель рольової структури особистості вчителя (РСОВ) становить систему відношень між ролями, виконуваними вчителем, що існують у певній взаємодії та ієрархічній залежності. Отже, РСОв — це так званий рольовий комплекс, система компетентностей, здатностей і способів, які дають змогу вчителеві на технологічному рівні ефективно здійснювати свою діяльність, забезпечувати ціннісно зорієнтований простір для свого особистісного зростання, професійного вдосконалення, сталого саморозвитку з подальшою проекцією на активну взаємодію з іншими (учні, колеги, батьки) та досягнення спільних результатів у навчальній діяльності.

Моделі поведінки (ролі) вчителя як змістовні характеристики його рольової структури, реалізуючись у різних видах педагогічної діяльності, пов’язаних з умовами сучасної освіти в Україні, витікають з основних відношень, що існують між головними учасниками педагогічної взаємодії (вчителя та учнів). РСОв визначається єдністю та цілісністю інтегрованих у певну систему виконуваних учителем професійних ролей. В їх основі лежать відношення особистості вчителя, які виступають об’єднувачем усіх якостей особистості, що забезпечують взаємодію, стійкість, глибину та послідовність поведінки вчителя у його професійній діяльності.

У характеристиці особистості вчителя слід виділити такі важливі її компоненти, як спрямованість та педагогічна самосвідомість. Зважаючи на загальне розуміння спрямованості особистості в психології, спрямованість особистості вчителя характеризується його потребами (потреба бути вчителем), інтересами (інтерес до самої педагогічної діяльності, до дітей, пізнавальні інтереси вчителя), мотивами педагогічної діяльності, переконаннями, принципами, ідеалами, нарешті, його світоглядом. Розрізняють три типи спрямованості вчителя: істинно педагогічна, формально педагогічна та хибно педагогічна. Можна стверджувати, що лише істинно педагогічна спрямованість може бути запорукою досягнення високих результатів педагогічної діяльності.

Зовнішньо можна спостерігати чотири вектори спрямованості вчителя: спрямованість на учня, на себе, на батьків та на адміністрацію. Безумовно, всі чотири вектори мають місце в діяльності вчителя, але в підсумку ми повинні отримати саме спрямованість на учня.