Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

---

Розділ 18. Емоції і почуття

---

---

18.1. Визначення й сутність емоцій

---

Емоції і воля утворюють регулятивну сферу психіки. Емоції забезпечують реактивну, а воля — активну регуляцію пізнавальних процесів, практичних дій, діяльності в цілому. Афекти (у широкому значенні слова) як первинна і безпосередня форма психічної регуляції властиві багатьом видам тварин. це пряма, біологічно доцільна реакція на дії середовища. Проте така реакція іноді може призводити до небажаних соціальних наслідків. Тому в людини у процесі культурного розвитку на основі афектів сформувалася специфічна форма психічної регуляції більш високого рівня — воля. При цьому зміни сталися і з емоційною сферою: розвинулися почуття як стійкі форми емоційного ставлення до соціально значущих об’єктів і явищ.

Людина відбиває навколишній світ і саму себе в ньому не лише за допомогою розуму, але і через емоції. Події, що відбуваються, предмети, люди, природа, власне «Я» не лише сприймаються нами, не лише розуміються, але й оцінюються як приємні або неприємні, небезпечні або безпечні, красиві або потворні і т. ін. Так проявляється наше особисте ставлення до них. Емоційна оцінка часто виникає задовго до винесення раціонального судження про об’єкт або людину. Об’єктивній оцінці чогось або когось передує почуття симпатії або неприязні, чарівності або страху, настороженості або довіри. Часто саме первинна емоційна реакція виявляється точною і підтверджується на практиці, незважаючи на те, що нам важко дати їй об’єктивне обґрунтування.

Уся сукупність подібних переживань складає особливу сферу психічного життя — емоційну сферу психіки.

Емоція — це особлива форма психічного віддзеркалення, яка у формі безпосереднього переживання відбиває не об’єктивні явища, а суб’єктивне до них ставлення. Емоції є суб’єктивною стороною, переживанням задоволення/не-задоволення потреби, внутрішнім індикатором міри досягнення мети. Емоційні процеси функціонують в тісному зв’язку з мотиваційними і вольовими. якщо мотивація ініціює поведінковий акт, а воля забезпечує його продовження, незважаючи на зовнішні і внутрішні перешкоди, то емоція надає йому внутрішнє, суб’єктивне забарвлення. Емоція розкриває не зміст об’єкта, як це відбувається, наприклад, у сприйнятті, уяві або мисленні, а його життєву значущість, його зв’язок з потребами людини. Емоції допомагають орієнтуватися в навколишній дійсності, оцінити предмети й явища з точки зору їх бажаності або небажаності, корисності або шкідливості. Тому емоції є специфічною формою упередженого переживання життєвого сенсу об’єктів, явищ і ситуацій. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, яка інформує людину про значущість того, що відбувається.

Таким чином, переживання суб’єктивного ставлення до чого (кого)-небудь є родовою ознакою афективної сфери. Воно об’єднує афективність з волею в єдину регуляторну сферу психіки. Видовою ознакою, що відрізняє емоції від волі, є безпосередній характер цього переживання і його спрямованість. якщо вольові зусилля і дії опосередковані усвідомленими мотивами і цілями діяльності і спрямовані на самого суб’єкта (подолання себе), то емоційні переживання протікають ніби стихійно, мимоволі, під впливом потреб і неусвідомлених мотивів і спрямовані на об’єкт (чи ситуацію в цілому), що викликали ці переживання. У цьому сенсі афективна сфера є сферою віддзеркалення суб’єктно-об’єктних стосунків, а вольова — суб’єктно-суб’єктних взаємозв’язків.

Головні визначальні моменти емоційної сфери такі:

По-перше, емоції представлені в психіці у вигляді безпосередніх переживань. Це означає, що в емоційних явищах відбивається інтимне, суб’єктивне ставлення людини до оточення. Перцептивний образ або думка мають значення тільки у зв’язку з тими зовнішніми об’єктами і зв’язками, які в них розкриваються. Людина легко може пов’язати свої емоції з якими-небудь зовнішніми об’єктами і ситуаціями. Проте емоції «містять свою значущість у собі»; вони приємні або неприємні без жодного звернення до минулого досвіду або зовнішніх об’єктів. їм властиве власне, суб’єктивне забарвлення.

По-друге, в емоційне явище включено п’ять компонентів: 1) переживання («афективне хвилювання», що відкривається людині в самоспостереженні), 2) експресивно-по-ведінковий (жести, міміка, пантоміма, доступні зовнішньому спостерігачеві), 3) знання (образ сприйняття, уявлення, думка, у яких відбивається об’єкт емоційного ставлення й оцінки), 4) мотиваційний («інтенція», спонукання до дії стосовно об’єкта емоційного ставлення), 5) фізіологічний (комплекс вегетативних реакцій — зрушень в організмі, що відбуваються під час емоційного переживання, матеріальна основа емоційної реакції). Домінуючим є переживання, яке зазвичай добре усвідомлюється самим суб’єктом, тоді як інші компоненти залишаються за межами усвідомлення.

По-третє, афективні явища виникають переважно мимоволі як результат безпосередньої взаємодії суб’єкта з навколишнім світом.

По-четверте, емоціям властива інтегративність. Виникнувши, вони швидко охоплюють увесь організм і спричиняють моментальну інтеграцію (об’єднання в єдине ціле) усіх життєвих функцій.

Питання про механізми виникнення емоційних переживань дискусійне і по-різному вирішується представниками різних напрямів у психології емоцій. Ці механізми активуються емоціогенними чинниками, тобто спонукачами емоцій. У їх ролі може виступати усе, що нас оточує і навіть ми самі (як організм і як суб’єкт психічної діяльності). Є три групи емоціогенних чинників: 1) натуральні (безумовні), 2) сигнальні (умовні) і 3) порівняльні (оцінні).

Натуральні емоціогенні чинники активують емоцію через природжену чутливість до них організму. Емоційний тон мають сенсорні подразники будь-якої модальності — ексте-роцептивні (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні), пропріорецептивні (кінестетичні) і інтероцептивні (відчуття з внутрішнього середовища організму). Усі ці відчуття й їх поєднання супроводжуються емоційним забарвленням.

Для виникнення емоцій важливою є інтенсивність подразника. Зміна інтенсивності подразника (наприклад, звуку, запаху та ін.) призводить до закономірних змін його емоційного тону. Характер цих змін неоднаковий для подразників, спочатку приємних (наприклад, запах свіжої смачної їжі) і спочатку неприємних (наприклад, запаху гниття).

На «кривій Вундта» (рис. 18.1) видно, що поступове збільшення інтенсивності спочатку приємного подразника до якогось моменту призводить до посилення задоволення. Але так триває не увесь час, — після проходження певної «точки перегину» відбувається пересичення приємним: подальше посилення подразника веде до зростання незадоволення. Динаміка негативних емоцій, викликаних спочатку неприємним подразником, інша: це поступове посилення незадоволення (страждання).

Рис. 18.1. «Крива Вундта», що відображує взаємозв’язок інтенсивності подразників та знаків емоційного тону відчуттів, що виникають під впливом цих подразників

До натуральних емоціогенних чинників відноситься несподіваність подразника, а також його мінливість при повтореннях. Сенсорні дії, що однаково повторюються, втрачають новизну та емоціогенність, що можна пояснити виробленням у нервовій системі «нервовій моделі стимулу», тобто готовності до сприйняття стимулу, його звичності.

Потужний натуральний подразник емоцій — гомеостатичні коливання в організмі. вони пов’язані з наростанням і спадом дефіциту певних речовин (їжі), зі зміною осмотичного тиску в тканинах, зміною парціального тиску кисню і вмістом вуглекислого газу в крові, з менструальним циклом і процесом виділення статевих гормонів, з наповненням кишечника і сечового міхура. Гомеостатичні зміни циклічні: на стадії «виявлення дефіциту» переважають негативні емоції, на стадії «досягнення задоволення» — позитивні.

До натуральних емоціогенних чинників можна віднести м’язову і нервову активність (задоволення від роботи, яка відповідає фізіологічним можливостям організму), патологічні зміни в організмі, дію фармакологічних речовин та ін.