Розділ «Частина IV. Пізнання»

Розділ 11. Відчуття. Сприйняття 

11.1. Поняття «відчуття»

Джерелом наших знань про зовнішній світ і власне тіло є відчуття. Вони є основними каналами, через які інформація про явища зовнішнього світу й про стани організму доходить до мозку, даючи людині можливість орієнтуватися в довкіллі й у своєму тілі.

Відчуття — це усвідомлене психічне відображення окремих ізольованих властивостей предметів або стимулів шляхом їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Фізіологічною основою відчуттів є діяльність складних комплексів анатомічних структур, названих І. П. Павло-вим аналізаторами. Аналізатор — функціональна одиниця, відповідальна за прийом і аналіз сенсорної інформації в якій-небудь одній модальності (наприклад, зоровій, слуховій, тактильній).

На рис. 11.1 схематично зображено процес виникнення відчуття.

Кожен аналізатор складається з трьох відділів:

• периферичного — органу чуття або рецептора, який здійснює прийом і перетворення енергії подразників, що впливають на процес нервового збудження (око, вухо, шкіра тощо);

• центрального — підкіркових і кіркових структур, які здійснюють переробку нервових імпульсів, що приходять з периферичних відділів, у сенсорну інформацію (провідну роль у цьому процесі відіграють проекційні зони кори великих півкуль головного мозку);

• сполучної ланки — шляхів, що проводять, сполучають периферичний відділ аналізатора з центральним:

а) аферентних (доцентрових) нервів — висхідних нервових волокон, по яких збудження передається від рецепторів до вищерозміщених структур — центрів нервової системи;

б) еферентних (відцентрових) нервів — низхідних нервових волокон, по яких імпульси з вищерозміщених центрів, особливо з кори великих півкуль головного мозку, передаються до рівнів аналізаторів, що пролягають нижче, регулюючи їх активність.

Аналізатор — це активний орган, що рефлекторно перебудовується під впливом подразників, тому відчуття не є пасивним процесом, воно завжди включає рухові компоненти. У численних дослідженнях було встановлено, що відчуття тісно пов’язане з рухом, який іноді проявляється у вигляді вегетативної реакції (звуження судин, шкірно-гальванічний рефлекс), іноді — у вигляді м’язових реакцій (поворот очей, напруга м’язів шиї, рухові реакції руки тощо).

Численні досліди, здійснені методами штучної стимуляції, дозволили встановити локалізацію специфічних видів чутливості в корі головного мозку. Так, представництво зорової чутливості зосереджене головним чином у потиличних долях кори. Слухова чутливість локалізується в середній частині верхньої скроневої звивини, дотиково-рухова — у задній центральній звивині й т. ін.

11.2. Види відчуттів 

Існують різні підходи до класифікації відчуттів. Вельми поширеною є класифікація за модальністю відчуттів (специфічності органів чуття) — це розподіл відчуттів на зорові, слухові, вестибулярні, дотикові, нюхові, смакові, рухові, віс-целярні. Існують інтермодальні відчуття — синестезії.

відомою є класифікація, запропонована англійським фізіологом Ч. Шеррінгтоном, який виділяє такі види відчуттів: екстероцептивні; пропріоцептивні; інтероцептивні.

Розглянемо основні типи відчуттів окремо. Інтероцептивні відчуття, що сигналізують про стан внутрішніх процесів в організмі, виникають завдяки рецепторам, що знаходяться на стінках шлунка й кишковика, серця й кровоносної системи та інших внутрішніх органів. це найбільш давня й найбільш елементарна група відчуттів. Рецептори, що сприймають інформацію про стан внутрішніх органів, м’язів тощо, називаються внутрішніми рецепторами. Інтероцептивні відчуття належать до найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди зберігають свою близькість до емоційних станів. Слід також відзначити, що інтероцептивні відчуття дуже часто називають органічними.

Пропріоцептивні відчуття передають сигнали про положення тіла в просторі й становлять аферентну основу рухів людини, відіграючи вирішальну роль в їх регуляції. Описувана група відчуттів включає відчуття рівноваги, або статичне відчуття, а також рухове, або кінестетичне відчуття.