Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Сьогодні можна говорити про те, що психологічна служба в системі освіти є однією з найпотужніших серед інших галузей, вона стала органічною складовою системи освіти в Україні. Про це свідчить рівень розвитку вітчизняної психологічної науки, створена законодавча база, розвинута система підготовки фахівців із повною вищою освітою. Однак на практиці недостатньо визначеним залишається статус психолога, його прийняття як із боку адміністрації закладів освіти, вчителів, так і з боку населення взагалі. Залишаються проблеми, пов’язані з невідповідністю нормативної кількості психологів у закладах освіти, їхнім навантаженням, недостатністю фінансування тощо.

Незважаючи на труднощі, можна говорити про чітку структуру, організацію та управління психологічною службою в освіті. Структурно можна виділити регіональні психологічні центри на кожному рівні (районні, міські, обласні). Загальне управління психологічною службою освіти здійснює Український центр практичної психології, що діє при Міністерстві освіти, науки, молоді та спорту України із залученням спеціалістів Академії педагогічних наук України. Ці центри здійснюють управління, контроль психологічної служби, координацію наукових досліджень, виходячи з потреб педагогічної практики, методичне забезпечення служби, готують зміни й доповнення нормативної бази, сприяють розвитку мережі служби, забезпечують умови підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби, сприяють інформаційному забезпеченню, обміну досвідом.

Діяльність психологічної служби в галузі освіти законодавчо й нормативно закріплена в цілому ряді документів. По-перше, це «Загальна декларація прав людини», «Європейська соціальна хартія», «Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти», «Закон про освіту». Початок реалізації психологічної служби закладений в Ухвалі про створення Конвенції державної системи психологічної служби та її схваленні в 1993 році. Сьогодні психологічна служба освіти організована відповідно до «Положення про психологічну службу системи освіти України», затвердженого Міністерством освіти України (2000 р.). це положення містить загальні засади, основні завдання, розкриває структуру та управління психологічною службою, зміст та фінансування діяльності.

важливим нормативним документом здійснення психологічної служби є «Етичний кодекс практичного психолога», що був прийнятий на І Установчому з’їзді товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві. До сукупності етичних норм, правил поведінки практичного психолога, що ввійшли до Етичного кодексу, належать: відповідальність, компетентність, захист інтересів клієнта, конфіденційність, етичні правила психологічних досліджень, кваліфікована пропаганда психології, професійна кооперація.

Посадові обов’язки, знання, вміння, кваліфікаційні вимоги до категорій практичного психолога закріплено в тарифно-кваліфікаційній характеристиці «Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших освітніх закладів».

25.6.3. Зміст діяльності та основні види роботи практичного психолога в закладах освіти

Зміст діяльності практичного психолога в галузі освіти визначається її метою та широким спектром завдань, але основним змістом є проблеми, життєві ситуації, подолання труднощів і забезпечення найбільш сприятливих умов розвитку суб’єктів навчально-виховного процесу, охорона їхнього психічного здоров’я.

Діяльність практичного психолога в галузі освіти реалізується через його основні види роботи.

• Психопрофілактична робота, що передбачає систематичне своєчасне попередження труднощів, відхилень у розвитку особистості та міжособистісних стосунках, попередження девіантної поведінки, адикцій тощо.

• Діагностична робота — психологічне обстеження як окремих учасників навчально-виховного процесу, так і їх груп, моніторинг змісту й умов індивідуального розвитку особистості з метою встановлення психологічного діагнозу, визначення причин ускладнення розвитку.

• Консультативна робота — надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу з метою оцінки та розуміння своїх проблем та можливостей їх подолання.

• Корекційна робота — здійснення психолого-педагогіч-них заходів з метою усунення відхилень у психологічному та індивідуальному розвитку й поведінці, у міжособистісних та міжгрупових стосунках, формування соціально корисної життєвої перспективи.

• Реабілітаційна робота — надання психолого-педаго-гічної та соціальної допомоги тим, хто перебуває в кризовій життєвій ситуації, постраждав від соціальних, природних та технічних катастроф, насильства, переніс тяжкі хвороби, — з метою їх адаптації до нових умов життєдіяльності.

• Просвітницька діяльність — пропаганда психологічних знань із метою підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу, роз’яснення змісту й завдань психологічної служби, викладання психологічних дисциплін у навчальних закладах.

• Методична робота — методичне забезпечення всіх видів діагностичних, психокорекційних та розвивальних методів, розробка рекомендацій щодо забезпечення дотримання всіх вимог щодо організації психологічної служби, комплектація бібліотеки.

• Прогностична робота — розробка, апробація та створення моделей поведінки особистості або групи в різних умовах життєдіяльності, проектування напрямків індивідуального розвитку особистості, тенденцій розвитку груп, міжособистісних стосунків тощо.

25.6.4. Вимоги до практичного психолога закладу освіти

Ефективність психологічної служби в галузі освіти, безумовно, перш за все визначається рівнем фахової підготовки практичних психологів — рівнем знань із різних галузей психології, оволодінням уміннями та навичками практичної роботи, діагностичними, корекційними, консультативними методами, системою самої організації служби. Окрім цього, продуктивність служби визначається комплексом різноманітних професійно значущих якостей психолога. Серед них можна виділити такі взаємопов’язані групи якостей:

• морально-етичні (чесність, порядність, доброзичливість, емпатичність, демократизм, поважне ставлення до інших, уміння зберігати таємницю, витримка, відсутність злопам’ятності, необразливість, чуйність та інші);

• поведінкові (зовнішній малюнок поведінки: вираз обличчя, усмішка, одяг, зачіска, прикраси, жести, міміка, комунікабельність, довірливий тон, володіння праксемікою);