Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

Природженість здібностей признається багатьма ученими. Визнання природженості здібностей дає можливість говорити про те, що вони існують до діяльності, і тому немає необхідності пов’язувати їх виникнення тільки з діяльністю (хоча і відривати здібності від діяльності теж не можна).

Генетична зумовленість здібностей доводиться у ряді досліджень, проведених на монозиготних близнюках та ін.

Найбільша кількість досліджень впливу генотипу на здібності проведена на прикладі загальних і спеціальних пізнавальних здібностей. У результаті виявлено, що вплив генетичної складової на відмінності в загальному інтелекті дорівнює як мінімум 0,50.

Загальні здібності більшою мірою генетично детерміновані, ніж спеціальні; відмінності в рівні вербального інтелекту більшою мірою зумовлені спадковістю, ніж відмінності в рівні невербального інтелекту.

Дослідження підтверджують гіпотезу про генетичну детермінацію відмінностей в рівні розвитку загального інтелекту і меншому впливі генотипу на відмінності в спеціальних пізнавальних здібностях.

Підсумовуючи дослідження впливу генотипу на розвиток здібностей, В. М. Дружинін (1999) відзначає, що його роль в детермінації варіації здібностей більша, ніж роль середовища, якщо:

1) здібність є загальною, а не спеціальною;

2) здібність тісно пов’язана із загальним інтелектом;

3) здібність не впливає безпосередньо на моторно-пер-цептивну взаємодію індивіда з середовищем;

4) здібність є специфічно людською, видовою ознакою Homo sapiens (наприклад, вербальна).

В інших психогенетичних дослідженнях з використанням близнюкового методу показано генетичну зумовленість відносно різних видів пам’яті, властивостей уваги, м’язової сили, швидкості, стрибучості, гнучкості. У той же час є дані, що з віком вплив генотипу на якості, що проявляються, послабляється, що свідчить про фенотипічну природу вимірюваних психічних і фізичних якостей, про зростання ролі досвіду в прояві цих якостей. Саме вплив знань і умінь на діяльність призводить до того, що спроба виявити зв’язок у монозиготних близнюків за багатьма параметрами рухової діяльності (результатам бігу на лижах, стрибкам і метанням, спритності) безуспішна, адже уміння не є прямими вимірниками здібностей. Як свідчать дані, образна пам’ять перебуває під сильним впливом генотипу, а словесно-логічна пам’ять такого впливу майже не випробовує, адже мова людини формується в процесі навчання, звідси і пам’ять на слова випробовує сильний вплив досвіду, а не тільки генотипу.

Ці дані ще раз свідчать на користь розподілу геноти-пічних і фенотипічних характеристик можливостей людини, відділення здібностей від якостей, знань і умінь як рядоположних понять.

Проте і функціонально-генетичний підхід до здібностей стикається з труднощами, які, по-перше, полягають в тому, що складні психічні функції (мова, мислення) не є природженими, оскільки включають не лише пізнавальні психічні процеси, але і знання, уміння. Дослідники роблять висновок, що спадкова різноманітність людей не торкається вищих проявів психіки людини й її інтелекту. Як вважає Є. П. Ільїн, ці вищі психічні прояви не варто називати здібностями, — краще говорити про інтелектуальні можливості.

Новий підхід до проблеми здібностей з позицій функціональної системи запропонував В. Д. Шадриков. Основні концептуальні положення цього підходу викладені автором у книзі «Психологія діяльності і здібності людини» (1982).

Для обґрунтування свого погляду В. Д. Шадриков користується поняттям «психічна функція». Автор виходить з того, що психіка реалізує пізнавальну і регулятивну функції, які диференціюються і реалізуються у функціях віддзеркалення, переробки і зберіганні інформації, програмування, регуляції і контролю діяльності. Зазначені функції, з одного боку — включені в будь-яку діяльність, а з другого — самі можуть виступати в ролі діяльності, коли перед людиною постають завдання щось виявити, запам’ятати, представити, зробити тощо.

Психічні функції здійснюють найбільш загальні, родові форми діяльності. У той же час вони є «молекулярними» одиницями діяльності і виступають початковими при її аналізі. По відношенню до конкретної діяльності психічні функції характеризуються поліфункціональністю, тобто вони можуть включатися до різних діяльностей.

Виходячи з цього, автор робить висновок про те, що здібності слід співвідносити з відповідними психічними функціями. Оскільки психічні функції реалізуються в психічних процесах, то здібності необхідно співвідносити з властивостями пізнавальних і психомоторних процесів.

Кожна функціональна система реалізує певну психічну функцію. як свідчать сучасні наукові дані, сукупність функціональних систем формують суперсистему — мозок. Функціональні системи спеціалізовані і мають здатність (властивість), завдяки якій у психічному процесі людина відчуває, мислить, сприймає, діє, запам’ятовує тощо.

В. Д. Шадриков уточнює традиційне визначення здібностей як індивідуально-психологічних особливостей, що вирізняють людей між собою і проявляються в успішності виконання діяльності. Для цього він звертається до аналізу терміна «особливості». Його розуміння можливе тільки в співвідношенні з категоріями «одиничне» і «загальне». Філософські категорії «одиничне», «особливе» і «загальне», як відомо, є такими, що виражають об’єктивні зв’язки світу і характеризують процес його пізнання.

Згідно з В. Д. Шадриковим, для того, щоб визначити здібності як особливості, необхідно визначити те одиничне і загальне, особливістю чого і є здібності. Він відмічає, що загальним для кожної здібності буде властивість, яка реалізовується конкретною психічною функцією, відрізняє одну психічну функцію від іншої. Це — властивість, заради якої ця психічна функція і формувалася в процесі еволюційного розвитку людини, наприклад, властивість адекватно відбивати дії об’єктивного світу (сприймання) або властивість відображати ці дії (пам’ять) і т. ін. Кожна конкретна властивість реалізується певною функціональною системою. Проявляється (виявляється) властивість у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом.