Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

1. Під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості особистості, що відрізняють одну людину від іншої; ніхто не стане говорити про здібності там, де йдеться про властивості, відносно яких усі люди рівні.

2. Здібностями називаються не всякі індивідуальні психологічні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або декількох видів діяльності, тому властивості характеру — запальність, чесність, справедливість та ін. до них не відносяться.

3. Здібності не зводяться до наявних знань, навичок або умінь, які отримуються в процесі життя і складають досвід людини.

Успішне виконання будь-якого виду людської діяльності, відмічає Б. М. Теплов, може бути забезпечене не окремою здатністю, а лише своєрідним їх поєднанням, яке характеризує цю особистість. Таке індивідуально-своєрідне поєднання здібностей, що визначає можливість успішного виконання конкретною людиною тієї або іншої діяльності, автор називає обдарованістю.

Обдарованість завжди конкретна, тобто співвідноситься з якою-небудь діяльністю. Але вона не єдиний чинник, що зумовлює успішність виконання діяльності, а створює тільки можливість в її досягненні. Для успішного виконання діяльності також потрібне володіння відповідними навичками й уміннями.

Одна з головних ідей Б. М. теплова полягає в тому, що здібності формуються і розвиваються тільки в діяльності. Передумовою розвитку здібностей виступають задатки. До задатків він відносив здебільшого властивості вищої нервової діяльності.

Значну увагу теоретичній і практичній розробці проблеми здібностей приділив С. Л. Рубінштейн. У працях автор виклав свої погляди, передусім на розвиток, формування здібностей на виявлення їхньої психологічної структури.

Так, у роботі «Основи загальної психології» (1946) під здібностями він розумів придатність до певної діяльності. Головними показниками, які дозволяють судити про здібності, на його думку, є:

а) легкість засвоєння нової діяльності;

б) широта перенесення вироблених індивідом способів сприйняття і дії з однієї діяльності на іншу.

Згідно з С. Л. Рубінштейном, в основі здібностей лежать спадково закріплені передумови для їхнього розвитку у вигляді задатків. Під задатками він розумів анатомофізіологічні особливості нервово-мозкового апарату людини. При цьому він вважав, що здібності є функцією розвитку. Здібність є складним синтетичним утворенням особистості.

Як і Б. М. Теплов, С. Л. Рубінштейн уважав, що здібності не зводяться до знань, умінь, навичок. вони взаємообу-мовлені; з одного боку, здібності є передумовою в опануванні знань і навичок, а з іншого, — самі здібності формуються в процесі цього засвоєння.

С. Л. Рубінштейн розрізняє поняття загальної обдарованості і спеціальних здібностей. Під загальною обдарованістю він розуміє сукупність усіх даних людини, від яких залежить продуктивність його діяльності, а під спеціальними здібностями — відношення цієї загальної обдарованості до окремих спеціальних галузей діяльності. Загальна обдарованість і спеціальні здібності знаходяться в взаємопроникній єдності.

Щодо питання про розвиток здібностей, ним сформульовані важливі положення, а саме:

• здібності не можуть бути просто насаджені ззовні, для їхнього розвитку в індивіда існують внутрішні умови;

• здібності не зумовлені, вони не існують в готовому виді до розвитку людини, а розвиваються в ній в процесі її взаємодії з речами і предметами, продуктами історичного розвитку.

С. Л. Рубінштейн сформулював основне правило розвитку здібностей людини. він відмічав, що розвиток здібностей здійснюється по спіралі: реалізація можливості, яка представляє здатність одного рівня, відкриває нові можливості для подальшого розвитку, для розвитку здібностей цього рівня. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей, які відкриває реалізація наявних можливостей. ядро розумових здібностей, за С. Л. Рубінштейном, складають можливості індивіда приходити до нових узагальнень.

Свою концепцію здібностей запропонував і О. М. Леонтьєв. Одне з основних положень його концепції здібностей полягає в думці про вирішальну роль соціальних умов і виховання в розвитку здібностей людини і меншою мірою надається значенню природній стороні здібностей.

О. М. Леонтьєв приєднується до визначення здібностей, яке прийняте іншими авторами і розуміє їх як властивості індивіда, ансамбль яких зумовлює успішність виконання певної діяльності. Маються на увазі властивості, які розвиваються онтогенетично в самій діяльності і, отже, залежно від зовнішніх умов. Головна ідея О. М. Леонтьєва майже в усіх його роботах, де він торкається проблеми здібностей, така: усі психічні функції і здібності, властиві людині як суспільній істоті, розвиваються і формуються в результаті опанування досвіду попередніх поколінь. При цьому він вважає: для того, щоб опанувати предмети, що утілюють людські здібності, які склалися в процесі розвитку суспільно-історичної практики, індивід повинен здійснити активну і адекватну діяльність відносно них.

Опанування досягнень громадського розвитку, «переведення» їх у «свої» здібності здійснюється через інших людей, тобто в процесі спілкування.