Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

Звідси — з позиції загального — здібності визначаються як властивості функціональних систем, що реалізовують пізнавальні і психомоторні процеси. З позицій одиничного (окремого, індивідуального) вони повинні розглядатися як та або інша властивість, виражена в конкретного індивіда. Одиничне буде представлене мірою вираженості властивості; міра відбиватиме діалектичну єдність якісного і кількісного прояву властивості. Таким чином, здібності за В. Д. Шадриковим, це властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, які мають індивідуальну міру вираженості, що проявляється в успішності й якісній своєрідності освоєння і реалізації діяльності. Визначаючи індивідуальну міру вираженості здібностей, на думку автора, доцільно дотримуватися тих же параметрів, що і при характеристиці ефективності будь-якої діяльності: продуктивності, якості і надійності.

З позицій функціонального підходу до здібностей В. Д. Шадриков пропонує по-новому розглянути проблему співвідношення задатків і здібностей. так, він вважає, що спеціальними задатками виступатимуть властивості нейронів і нейронних модулів. До загальних задатків слід віднести загальні властивості нервової системи, специфіку організації головного мозку, які впливають на продуктивність психічної діяльності.

Важливим є і положення про те, що здібності не формуються із задатків. Здібності і задатки є властивостями: перші — властивостями функціональних систем, другі — властивостями компонентів цих систем. З розвитком системи змінюються й її властивості, що визначаються як елементами системи, так і їх зв’язками. властивості функціональних систем (здібності) — системні якості. При цьому у властивостях системи можуть проявлятися і проявляються властивості елементів, її складових (спеціальні задатки). Окрім цього, на продуктивність психічної діяльності впливають властивості суб- і суперсистем, які позначаються як загальні задатки. Загальні й спеціальні задатки, у свою чергу, також можуть інтерпретуватися як системні якості, якщо їх вивчати як елементи системи, властивостями яких вони є.

24.2. Розвиток здібностей 

Природною основою формування і розвитку здібностей є задатки — анатомно-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів, руху. Так для розвитку акторських здібностей потрібна наявність досить розвиненого голосового апарату і емоційних зон мозку, а також хороша м’язова координація тощо. Будь-які задатки, перш ніж перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Розвиток здібностей починається з перших днів життя і може тривати усе життя. У процесі розвитку здібностей можна виділити низку етапів.

Первинний етап в розвитку будь-якої здібності пов’язаний з дозріванням необхідних для неї анатомо-фізіологіч-них структур або з формуванням на їх основі потрібних функціональних органів. він зазвичай відноситься до дошкільного дитинства, що охоплює період життя дитини від народження до 6—7 років. Тут відбувається вдосконалення роботи усіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв’язків між ними і органів руху, передусім рук. Це створює сприятливі умови для початку формування і розвитку в дитини загальних здібностей, певний рівень яких виступає передумовою (задатки) для наступного розвитку спеціальних здібностей.

Становлення спеціальних здібностей активно починається вже в дошкільному дитинстві і прискореними темпами триває в школі, особливо в молодших початкових класах. Спочатку розвиткові цих здібностей сприяють різного роду ігри дітей, потім істотно впливає на них навчальна і трудова діяльність. У іграх дітей первинний поштовх до розвитку отримують багато рухових, конструкторських, організаторських, художньо-образотворчих, інших творчих здібностей. Заняття різними видами творчих ігор в дошкільному дитинстві набувають особливого значення для формування спеціальних здібностей у дітей.

Бажливим моментом у розвитку здібностей у дітей виступає комплексність, тобто одночасне вдосконалення декількох здібностей, що взаємодоповнюють одна одну. Розвивати яку-небудь одну із здібностей, не піклуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов’язаних з нею, практично неможливо. Наприклад, хоча тонкі і точні ручні рухи є здатністю особливого роду, але вони ж впливають на розвиток інших, де вимагаються відповідні рухи. Уміння користуватися мовою, досконале володіння нею також може розглядатися як відносно самостійна здібність. Але те ж саме вміння як органічна частина входить в інтелектуальні, міжособистісні, багато творчих здібностей, збагачуючи їх.

Багатоплановість і різноманітність видів діяльності, у які одночасно включається людина, виступає як одна з найважливіших умов комплексного і різностороннього розвитку її здібностей. У зв’язку з цим слід виділити основні вимоги, які висувають до діяльності, що розвиває здібності людини:

• творчий характер діяльності;

• оптимальний рівень її трудності для виконавця;

• належна мотивація і забезпечення позитивного емоційного настрою в ході і після закінчення виконання діяльності.

Якщо діяльність дитини має творчий, нерутинний характер, то вона постійно примушує її думати і сама по собі стає досить привабливою справою як засіб перевірки і розвитку здібностей. Така діяльність завжди пов’язана зі створенням чого-небудь нового, відкриттям для себе нового знання, виявлення в самому собі нових можливостей. Це само по собі стає сильним і дієвим стимулом до занять нею, до докладання необхідних зусиль, спрямованих на подолання нових труднощів. така діяльність зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує впевненість в собі і почуття задоволеності від досягнутих успіхів.

Якщо виконувана діяльність знаходиться в зоні оптимальної трудності, тобто на межі можливостей дитини, то вона веде за собою розвиток її здібностей, реалізовуючи те, що Л. С. Виготський називав зоною потенційного розвитку. Діяльність, що не знаходиться в межах цієї зони, набагато меншою мірою веде за собою розвиток здібностей. Якщо вона занадто проста, то забезпечує лише реалізацію вже наявних здібностей; якщо ж вона надмірно складна, то стає нездійсненною і, отже, також не призводить до формування нових умінь і навичок.

Підтримка інтересу до діяльності через стимулюючу мотивацію означає перетворення мети відповідної діяльності на актуальну потребу людини. У руслі теорії соціального навчання особливо підкреслюється та обставина, що для набуття і закріплення у людини нових форм поведінки потрібне научіння, а воно без відповідного підкріплення не відбувається. Становлення й розвиток здібностей — це теж результат навчання, і чим сильніше підкріплення, тим швидше йтиме розвиток. Щодо потрібного емоційного настрою, то він створюється таким чергуванням успіхів і невдач у діяльності людини, при якій за невдачами (вони не виключені, якщо діяльність знаходиться в зоні потенційного розвитку) обов’язково настають емоційно підкріплювані успіхи, причому їх кількість в цілому є більшою, ніж кількість невдач.

Важливим моментом розвитку людських здібностей є їх взаємна компенсованість, причому це відноситься навіть до тих здібностей, для успішного розвитку яких потрібні природжені фізіологічні задатки. О. М. Леонтьєв показав, що певного рівня розвитку музичного слуху можна добитися й у тих людей, вухо яких з народження не дуже добре пристосоване для забезпечення звуковисотно-го слуху (такий слух традиційно розглядається як задаток до розвитку музичних здібностей). Якщо за допомогою спеціальних вправ навчити людину інтонувати звуки, тобто відтворювати їх частоту за допомогою свідомо контрольованої роботи голосових зв’язок, то в результаті різко підвищується звуковисотна чутливість, і людина здатна розрізняти звуки різної висоти набагато краще, ніж вона робила до цього. Правда, таке розрізнення відбувається не на тональній, а на тембральній основі, але результат виявляється одним і тим же: навчений таким чином індивід демонструє майже такий же музичний слух, який характерний для людей, що мають чутливий з народження до висоти звуку орган слуху.

Умовами розвитку у людини соціальних здібностей є:

1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, яке включає предмети матеріальної і духовної культури.

2. Наявність в найближчому соціальному оточенні людей, які вже мають необхідні здібності і можуть передати потрібні знання, уміння й навички, маючи у розпорядженні відповідні засоби навчання й виховання.

3. Необхідність участі в тих видах людської діяльності, які мають відношення до її здібностей.