Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

Користолюбна орієнтація заснована на тому, що люди, які дотримуються її, не вірять, що їм хтось щось може дати (рецептивна орієнтація) або вони зможуть вкрасти, чи присвоїти (експлуататорська орієнтація) — їх безпека може бути забезпечена за рахунок економії і користолюбства, а витрати сприймаються ними як особиста загроза (як приклад — пушкінський скупий лицар).

Суть ринкової орієнтації в тому, що вона не розвиває в людині ніякого специфічного і постійного виду стосунків (на відміну від попередніх). Сама мінливість установок складає єдину стійку властивість. Людина з ринковим характером розвиває в собі тільки те, що можна пустити на продаж, вона ладна продати себе, свої знання, послуги, уміння і т. ін., тому в неї не можуть існувати стійкі установки, цінності або переконання. Стійкість, індивідуальність — це бар’єр на шляху продажу, тому особа з ринковою орієнтацією вільна від будь-якої індивідуальності.

Фромм, характеризуючи неплідні орієнтації, вважає, що будь-яка з них має не лише негативну, але й позитивну сторону, що зумовлено рівнем плідності в цілісній структурі характеру.

Плідна орієнтація — це здатність людини використовувати всі свої сили і реалізувати закладені в собі можливості. Людина з плідною орієнтацією сприймає себе як втілення своїх сил і, використовуючи їх, вона виявляється вільною і незалежною від того, хто бажає контролювати її сили.

Типологічна модель соціальних характерів Б. С. Братуся.

Найважливішим для характеристики особистості є типовий для неї, переважаючий спосіб ставлення до іншої людини, людей і себе. З урахуванням цього, Б. С. Братусь виділяє декілька принципових рівнів у структурі особистості.

1. Егоцентричний. Визначається переважним прагненням лише до власної зручності, вигоди і престижу, ставлення до інших суто споживче — чи допомагає конкретна людина добитися особистого успіху або ні, чи вигідна вона. Отже, ближній виступає як річ. Своє особисте щастя і благо найважливіше, і не має значення, щасливі чи нещасні інші.

2. Групоцентричний. Людина ідентифікує себе з якоюсь групою, і її ставлення до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю группу, чи ні. якщо так, тоді вони цінні не самі по собі, а своєю приналежністю до такої групи, гідні жалості, пошани, поблажливості, пробачення, любові. якщо якась людина до цієї групи не входить, ці почуття можуть на неї не поширюватися, тобто світ ділиться на «своїх» і «чужих». Благо і щастя пов’язані з процвітанням групи, з якою ідентифікує себе групоцентрична особа. Вона не буває щасливою, коли нещастя трапляється з її групою.

3. Просоціальний, або гуманістичний, визначається тим, що людина цінує себе й інших, визнає рівні права, свободи й обов’язки. Провідним для неї є принцип: «Чини з іншими так, як ти б хотів, щоб учиняли з тобою». Мається на увазі, що щастя і благополуччя поширюється на всіх людей, усе людство.

4. Духовний, або есхатологічний. Погляд на людину як на істоту, життя якої не закінчається разом зі смертю, а пов’язане з духовним світом. Це рівень суб’єктивних стосунків людини з Богом, коли виникає відчуття зв’язку з Творцем і уявлення про щастя як служіння і поєднання з Ним.

Усі чотири рівні так чи інакше присутні в кожній особистості, у певні моменти і ситуації переважає якийсь один рівень, а проте можна говорити і про деякий типовий для конкретної людини профіль, типове спрямування, на формування якого впливають культура і спосіб життя певного суспільства.

23.3. Формування характеру 

Риси характеру не є спадковими і не проявляються від народження, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер — прижиттєве утворення. Він формується і розвивається під впливом оточення, життєвого досвіду людини, її виховання. Які ж шляхи, психологічні механізми формування характеру?

На один із шляхів формування характеру вказує С. Л. Ру-бінштейн, який уважав, що характер людини — це закріплена в індивідові система генералізованих узагальнених спонукань. Згідно з автором, відкрити шлях до розуміння становлення характеру можна звернувшись до спонукань і мотивів поведінки. При цьому починати потрібно не з осо-бистісних, суб’єктивних мотивів, а з ситуаційних, що визначаються збігом зовнішніх обставин. Основне питання психології характеру полягає в тому, як спонукання і мотиви, що пов’язані з обставинами, у яких людина опинилася, перетворюються на стійкі властивості характеру.

Спонукання, породжувані обставинами життя, — це й є той «будівельний матеріал», з якого складається характер. Витоки характеру людини і ключ до його формування — у спонуканнях і мотивах її діяльності. Ситуаційно зумовлений мотив або спонукання до того або іншого вчинку — це й є індивідуальна риса характеру в її розвитку. Для того, щоб мотив (спонукання) став властивістю людини, він повинен генералізуватися (узагальнитися) по відношенню до ситуації, у якій він спочатку з’явився, поширитися на усі ситуації, однорідні з першою. Врешті-решт властивість характеру — це й є тенденція, спонукання, мотив, що закономірно з’являється у певної людини за однорідних умов.

Характер людини — і передумова, і результат її реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях. Відношення, що виражається в мотивах людини до оточення, проявляючись в діях, в її справах і вчинках, через них закріплюється і, стаючи звичним, переходить у відносно стійкі риси і властивості характеру. Тож шлях до формування характеру лежить через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків. Звідси основне завдання того, хто займається формуванням характеру, — відбір і закріплення соціально і психологічно цінних мотивів поведінки, шляхів їх генералізації (узагальнення), переведення їх у звички, стійкі і фіксовані способи поведінки.

Існують певні вікові особливості формування характеру. Вже в переддошкільному, а тим більше — у дошкільному віці змальовуються перші контури характеру, починає складатися манера поведінки, хоча, звичайно, ні про який характер, що більш-менш склався, у дошкільника або навіть у молодшого школяра не може бути і мови.

Провідною діяльністю дитини-дошкільника є гра. У ігровій діяльності, особливо в колективних сюжетних іграх «з правилами», починає формуватися характер дошкільника, зокрема, такі його риси, як товариство і колективізм, наполегливість, сміливість, витримка, ініціативність.

Гра є важливою, але не єдиною школою розвитку характеру дитини-дошкільника. Велике значення мають прості види життєво корисної трудової діяльності, яка доступна його віку. Виконуючи деякі нескладні обов’язки із самообслуговування, суспільно корисні доручення, дитина привчається шанувати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу, усвідомлювати себе членом колективу. У процесі праці відбувається опанування дітьми норм поведінки.

Уже в дошкільному віці характер виробляється і в процесі безпосереднього засвоєння моральних норм і вимог, правил і навичок громадської, культурної поведінки. Дитина сприймає роз’яснення цих правил дорослими, наслідує їх приклад. Спираючись на наслідування, можна прищеплювати дошкільникові правильні форми поведінки. вимоги батьків і вихователів до дітей, їхній особистий приклад формують у дітей необхідні тимчасові зв’язки, гальмують випадково утворені, небажані. У процесі мовного спілкування зі старшими в дитини поступово складаються поняття про те, що «можна» і чого «не можна», і це починає визначати її поведінку, закладає основи почуття обов’язку, дисципліни, витримки; дитина привчається давати оцінку власній поведінці і поведінці інших дітей.