Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

1) фізичний — сукупність чисто фізичних якостей і відповідних їм відчуттів в організмі (сила, гнучкість, легкість, розслаблення, почуття вільного, глибокого дихання, хорошої роботи серця тощо). Ці відчуття специфічні для різних видів спорту і професій (почуття води, доріжки, зброї, літака, бойової машини і т. ін.);

2) емоційний — оптимальний для цієї діяльності рівень емоційного збудження і спрямованості емоцій і почуттів;

3) розумовий — чітка програма дій в умовах конкретної ситуації напруженої професійної діяльності (змагання, конфлікт, бойові дії, надзвичайна ситуація, ізоляція і т. ін.), повна зосередженість на її виконанні, максималізація зусиль в ході діяльності.

Складаючись в єдине ціле, ці три компоненти забезпечують реалізацію резервів організму професіонала через переживання ним повної упевненості у своїх силах, відчуття приливу енергії, усвідомлення повного контролю за своїми діями. входження в ОБС можливо після спеціального тренування, заснованого на усвідомленні усіх трьох компонентів і застосуванні аутогенного тренування.

Операційна напруженість — психічний стан професіонала, що є результатом складності виконуваної роботи (велике інформаційне навантаження, труднощі розрізнення сигналів, складність зорово-рухової координації, високий темп сенсорної або інтелектуальної діяльності і т. ін.). Операційна напруженість виникає й розвивається в міру здійснення діяльності людини як функція її складності; це — напруженість ділового характеру. вона характеризується підвищеним рівнем активації (збудження) суб’єкта діяльності.

Кількісно величина операційної напруженості оцінюється вірогідністю перевищення яким-небудь показником інформаційного навантаження свого граничного значення. Або оцінюють реакцію організму на інформаційне навантаження, яке пред’являється суб’єкту діяльності, тобто визначають інтегральну відповідь організму на увесь комплекс професійних навантажень.

Емоційна напруженість — психічний стан, що характеризується активацією різних функцій організму у зв’язку з виконанням активної цілеспрямованої діяльності, яка супроводжується несприятливими чинниками: психологічною непідготовленістю до роботи (відсутність вольової установки, слабка тренованість, невпевненість у своїх силах і в обслуговуваній техніці і тому подібне); фізичним або психічним стомленням різного походження, що має місце перед виконанням трудової діяльності; незвичайними умовами діяльності, що негативно впливають на трудову активність людини; очікуванням якої-небудь небезпеки. Крайні міри позамежних форм емоційної напруженості у своїх проявах схожі з картиною порушення психічної діяльності. При цьому часто провідним розладом є звуження об’єму уваги й діапазону рухів аж до повного припинення всякої діяльності.

Гальмівний тип емоційної напруженості характеризується скутістю, одноманітною позою, незграбністю і сповільненістю рухів, різким напруження мімічної мускулатури, підвищеною зосередженістю уваги на основному домінуючому об’єкті з пониженням порога сприйняття інших подразників. Під час обстеження працівники не реагували на слабкі подразники, не помічали дій оточення. Збудливий тип емоційної напруженості проявляється в гі-перреактивності, метушливості, багатослівності, легкому відвертанні уваги, прискореній течії процесів мислення, швидкій зміні рішень у поєднанні з поверхневою оцінкою ситуації. У поводженні з оточенням виявляються елементи дратівливості, різкості, образливості й настороженості. У деяких осіб може спостерігатися неприродна веселість за відсутності контакту з оточенням.

Збудливі й гальмівні форми емоційної напруженості, як правило, поєднуються з різними вегетативно-судинними реакціями: прискорюється серцебиття і дихання, підвищується кров’яний тиск, змінюється забарвлення шкіри особистості (гіперемія, блідість), іноді з’являється щедрий піт, «гусяча шкіра», відчуття сухості слизових оболонок, спрага, відчуття важкості в ділянці серця, загальна слабкість і часті позиви до сечовипускання.

Емоційна напруженість оператора після виконання роботи з високою відповідальністю, як правило, супроводжується психічним виснаженням (функціональною астенією) різної вираженості. При цьому відзначається слабкість процесів збудження (одноманітність пози, мала рухливість, байдуже відношення до справи і товаришів, пасивність, сповільненість мислення і т. ін.) або гальмування (помірно виражене рухове занепокоєння, багатослівність, відсутність глибини аналізу в оцінці подій тощо). Цей симптомокомплекс спостерігається протягом 1—3 годин (рідше до доби), після чого можуть з’являтися скарги на головний біль, втому, млявість, апатію, поверхневий сон, іноді із страхітливими сновидіннями, нерідко професійної тематики. При обстеженні відзначається погіршення пам’яті, утруднення в розподілі і переміщенні уваги, помилки сприйняття, емоційна нестійкість. Після сну часто мають місце скарги на тяжкість в голові, почуття розбитості, болі в м’язах кінцівок.

Стомлення — загальний психофізіологічний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності людини. Міра стомлення пропорційна інтенсивності розумового і фізичного навантаження. На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, її особистісні особливості, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи і т. ін.

Ознаки стомлення розподіляються на суб’єктивні й об’єктивні. До суб’єктивних ознак відносяться: почуття втоми (загальне і локальне), бажання понизити ритм роботи або припинити її, почуття слабкості в кінцівках. Об’єктивними ознаками є зниження уваги, об’єму пам’яті, обережності, продуктивності праці й виражені фізіологічні зміни в організмі (зміни пульсу, дихання, артеріального тиску, характеру рухових реакцій, функцій сприйняття). Зовні стомлення проявляється у зниженні працездатності. У виражених випадках стомлення можуть відзначатися й окремі невротичні ознаки: невмотивовані відволікання, неуважність, утруднення концентрації уваги, поява відчуття важкості в голові та ін. Стомлення розвивається зазвичай до кінця робочого дня, і після відпочинку, особливо нічного сну, воно зникає повністю.

Стомлення розглядається як адаптаційна реакція пасивного типу, тобто така, яка націлена не на активну відповідь шляхом відходу або перетворення впливаючого на суб’єкта середовища, а на пошук шляхів виживання в умовах постійно діючого несприятливого чинника.

Важке стомлення — крайній варіант цього стану, що граничить з хворобливими (патологічними) формами реакцій. У гігієнічному і організаційному відношенні важке стомлення доцільно розглядати як передхворобливий стан. Важке стомлення викликає такі зміни психічних процесів:

• в області відчуттів воно супроводжується зниженням сприйняття сигналів, що веде до запізнілих реакцій, а іноді й до не реагування на слабкі подразники;

• знижується активність уваги, порушується здатність тривалий час концентрувати увагу на операції, з’являються часті відволікання під впливом сторонніх чинників;

• погіршується здатність до запам’ятовування, знижується можливість відтворення наявних знань, фахівець утруднюється в застосуванні своїх знань і досвіду до вирішення завдань;

• мислення стає уповільненим, знижується кругозір, широта, число варіантів, гнучкість, здатність зіставити ситуацію з колишнім досвідом;

• емоційні прояви характеризуються байдужістю (апатією) або нестійкістю і надмірністю;

• рухові реакції сповільнюються, з’являється скутість, порушуються також рухи і координація дій, зникає гнучкість і плавність.