Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Психічні стани — широка психологічна категорія, що охоплює різні види інтегрованого віддзеркалення ситуації (викликаних дією на суб’єкта як внутрішніх, так і зовнішніх стимулів) без виразного усвідомлення їх предметного змісту. Термін «психічний стан» використовується для характеристики найбільш виражених проявів психічної сфери людини: стан збудження і гальмування; різні градації стану пильнування; стан ясності або затьмарення свідомості; стани підйому або зневіри, стомлення, апатії, зосередженості, задоволення-незадоволення, дратівливості, страху і так далі. Прикладами психічних станів можуть також служити: бадьорість, втома, психічне пересичення, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, переживання «вже баченого», нудьга, тривога і т. ін.

Психічний стан є не просто поточною характеристикою психічної сфери людини — адже від того, в якому стані знаходиться особистість, залежить реакція на той або інший стимул, її поведінка. Психічний стан — складний і різноманітний, досить стійкий, але в той же час динамічний психічний прояв, що підвищує або знижує рівень життєдіяльності в поточній ситуації. У зв’язку з цим психічний стан часто розглядається як фон, на якому розгортається психічна діяльність, рівень і спрямованість психічної активності особистості. Явище психічного стану виводиться з поняття тонусу або рівня активності-пасивності нервово-психічної діяльності. При цьому об’єктивною складовою психічного стану є рівень активації центральної нервової системи. Інша — суб’єктивна складова психічного стану — це відношення суб’єкта (суб’єктивна оцінка значущості ситуації або предмета, на який спрямована свідомість людини), що виражається в переживаннях людини, пов’язаних з предметами або особливостями діяльності.

У основі формування психічних станів лежать механізми пристосування, цілеспрямованості й самозбереження, що обумовлюють адаптацію людини до довкілля. Тому психічний стан може також розглядатися як цілісна, системна реакція особистості на зовнішні і внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату. При цьому виділяються психологічні прояви стану — переживання і почуття, і фізіологічні — зміни фізіологічних функцій і міри мобілізації функціональних можливостей.

Дослідження структури, динаміки та природи психічних станів у наш час тільки починаються, оскільки, як зазначає С. Д. Максименко (2006), сучасний етап дослідження психічних станів є лише етапом накопичення емпіричних даних; етапом побудови первинних дослідницьких гіпотез відносно психологічної природи цих загадкових явищ.

20.2. Класифікація психічних станів 

М. Д. Левітов зазначав, що будь-яка ознака може бути покладена в основу класифікації психічних станів. При цьому він вказував на те, що «чистих» станів не буває, мова може йти про перевагу в стані того або іншого психічного явища. Проте не завжди є можливим визначити домінування одного компонента. У зв’язку з чим Л. в. Куліков (2000) відмічає, що загальним для усіх станів є те, що усі вони мають часові, емоційні, активаційні, тонічні, тензій-ні параметри, вміщують в себе ситуативну і трансситуатив-ну складову. У різних групах станів на передній план виходять різні параметри.

Так, виділяються моносистемні і полісистемні стани: перші характеризуються одним-двома проявами психіки, домінуючими в даний момент, — афективні стани (страх, злість, заздрість), інтелектуальні (сумніви, задумливість); другі характеризуються складним багатокомпонентним змістом (відповідальність, стомлення). Психічні стани розрізняються за тривалістю: оперативні, що тривають секунди-хвилини; поточні — години-дні і тривалі — тижні-місяці і навіть роки.

Виділяються психічні стани норми і патології. Перші характеризуються єдністю, урівноваженістю, повторюваністю структурних характеристик, адекватністю психічного віддзеркалення і регулювання. Такі стани розглядаються як гармонійні. Порушення в перерахованих характеристиках ведуть до порушення функції віддзеркалення і регулювання, негармонійності функціонування психіки і, як результат, провокують розвиток патологічних психічних станів. Також виділяються пограничні психічні стани: неврози, психопатії.

З точки зору впливу на результати діяльності психічні стани також підрозділяють на дві групи — позитивні й негативні. Ряд класифікацій психічного стану побудований на виділенні рівнів активації ретикулярної формації; рівнів психічної активності свідомості. Показано, що інтенсивність функціонування ретикулярної формації тісно пов’язана з рівнем свідомості і продуктивністю діяльності. За показниками активності свідомості виділяється: стан зміненої свідомості; стан підвищеної психічної активності; стани середньої (оптимальної) психічної активності; стани зниженої психічної активності; стани переходу від активності (пильнування) до сну; сон зі сновидіннями (швидкий сон); глибокий сон (повільний); втрата свідомості. На підставі виділених рівнів свідомості пропонуються якісні класифікації психічних станів.

На рівні оптимальної психічної активності спостерігається повна свідомість, що характеризується концентрованою, виборчою увагою і високою продуктивністю мне-мічних процесів. При відхиленні від цього рівня в той або інший бік відбувається обмеження свідомості за рахунок звуження уваги й погіршення мнемічних функцій, порушується принцип гармонійності функціонування психіки. Патологічні стани не мають рівня середньої активності, усі розлади психіки відбуваються, як правило, на тлі значного відхилення активності від індивідуально-оптимального рівня у бік пониження або підвищення. Змінені стани свідомості також характеризуються значним відхиленням від індивідуального оптимуму рівня активності й виникають при дії на особистість різних чинників: стресових; афектогенних; невротичних і психотичних захворювань; гіпнотичних; медитативних.

Виходячи з ідеї рівня психічної активності, стани підрозділяються на відносно врівноважені (стійкі), такі, що мають середній (оптимальний) рівень психічної активності, і стани неврівноважені (нестійкі), що характеризуються відповідно вищим або нижчим рівнем активності відносно середнього рівня. Перші проявляються в передбачуваній поведінці, високій продуктивності діяльності, комфортності переживань. Другі виникають в особливих умовах життєдіяльності (у критичних, складних і важких періодах і ситуаціях), часом обумовлюють розвиток пог-раничних і патологічних станів.

По переважанню однієї з характеристик психічного стану пропонується стани ділити на класи: клас станів, що виділяються за активаційними характеристиками, — азарт, натхнення, діяльний стан, стан млявості, апатія; клас станів, що виділяються за тонічними характеристиками, — пильнування, стомлення, сон, термінальний стан; клас станів, що виділяються за тензіонними характеристиками, — стан споглядання, монотонії, стрес, фрустрації, пе-редстартова готовність; клас станів, що виділяються за емоційними характеристиками, — ейфорія, задоволення, тривога, страх, паніка; клас станів за рівнем активності — це стани мобілізації — недостатня, адекватна, надлишкова; клас депресивних станів; клас астенічних станів.

Як можна помітити, усі класифікації засновані на тих або інших проявах психічного стану людини. Узагальнюючи положення різних класифікацій, слід виділити в них основні характеристики: рівень активації нервової системи; рівень активності свідомості; переважаючий прояв реагування на ситуацію; стійкість-нестійкість станів; короткочасність-три-валість станів; позитивність-негативність впливу станів на діяльність; нормальність-патологічність станів.

20.3. Структурно-функціональна організація психічних станів 

До складу психічного стану входять показники психічних процесів, фізіологічних реакцій, а також переживання й поведінка. Під час аналізу станів підкреслюється невід’ємність переживань і фізіологічних змін в організмі. Психологічний і фізіологічний аспекти психічного стану розглядаються такими, що становлять те ж саме явище. Так, Є. П. Ільїн (2005), визначаючи стан як системну реакцію, вводить в його структуру три рівні регулювання, які утворюють функціональну систему: психічний — переживання; фізіологічний — соматика і вегетатика; поведінковий (поведінка, спілкування, діяльність людини). Стан як цілісна реакція особистості в конкретній ситуації пов’язаний з формуванням певної функціональної системи, що передбачає переживання, гуморальну регуляцію з боку ендокринної і вегетативної нервової системи і рухові рівні.

У структуру психічного стану включаються мета діяльності, особливості спрямованості особистості, оцінка людиною певної ситуації, передбачення результату діяльності, загальна напруженість, загальний функціональний рівень, співвідношення домінуючих і загальмованих психічних компонентів і їх організація в цій структурі. У структуру психічних станів також входять афективні, когнітивні, вольові і мнемічні компоненти, мотиваційні, емоційні, активаційні процеси. При цьому відзначається, що структура психічного стану залежно від ситуації може змінюватися. Т. А. Немчин (1983) у структурі психічного стану виділяє два блоки — інформаційний і енергетичний. Інформація про диспозицію особистості і параметри очікуваного (потрібного) результату стимулює структури мозку, які запускають активаційні процеси соматичної регуляції та забезпечують енергетичну основу адаптації, пристосування до ситуації.

О. О. Прохоров (2005) відмічає відмінності в структурно-функціональній організації короткочасних і тривалих психічних станів (при цьому і ті й інші мають єдину енергоін-формаційну основу). Принциповість відмінностей полягає в рівні енергетичної складової стану. У разі короткочасних станів має місце високий енергетичний потенціал і підтримка високої активності й ефективності усіх підсистем цілісної організації людини при здійсненні цілеспрямованої діяльності. При тривалих станах спостерігається низький рівень енергетичної складової, який характеризується комплексами пасивності, тяжкості, напруженості переживань, низьким рівнем психічної активності. Загальним в багатьох підходах до аналізу психічного стану є виділення в його структурі базової основи — енергетичної та інформаційної складових. Інформаційна складова — це процеси суб’єктивного віддзеркалення дійсності. Енергетична складова є сукупністю біохімічних і фізіологічних процесів в організмі.

Питання структури і функцій психічного стану тісно взаємозв’язані. У психологічній літературі дається надзвичайно широкий перелік функцій психічного стану і ставиться питання про «багатофункціональність психічного стану». Різними авторами називаються такі функції: регулювання або регуляторна; інтеграції психічних процесів і психологічних властивостей; диференціація; віддзеркалення і організації психічних процесів і формування якостей особистості; заміщення недоліку інформації; організуюча і дезорганізуюча; орієнтування в середовищі; оцінки міри збігу отриманого результату і мети діяльності; узгодження потреб і спрямувань з можливостями і ресурсами індивіда; урівноваження людини із зовнішнім середовищем і т. ін.

Слід зазначити, що ряд авторів, ставлячи питання про функції психічного стану, виділяють з них головну. І до неї відносять саме функцію «урівноваження» людини із зовнішнім середовищем, яке постійно змінюється. Функція урівноваження полягає в активній організації процесу взаємодії людини з конкретними об’єктивними умовами. Урівноваженість — це збереження характеру динаміки і взаємодії підсистем психіки і соми в проміжках часу між двома послідовними, значущими для суб’єкта змінами середовища. Урівноваженість суб’єкта з соціальним і предметним середовищем забезпечує адекватність регуляторних процесів. Залежно від ситуації й особистісного сенсу функція урівноваження психічних станів може реалізуватися в інтеграції або дезінтеграції психіки і соматики, активізації або гальмуванні психічної активності, розвитку або самозбереженні.

20.4. Психічні стани і діяльність людини