Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

20.4.1. Функціональні стани людини

Прикладні аспекти проблеми психічних станів пов’язані з психологічним забезпеченням і супроводом діяльності людини. При цьому основне дослідницьке завдання полягає в оцінці психічного стану і з’ясуванні — як і яким чином психічний стан організовує психічні процеси і психічні властивості людини в досягненні поставленої мети діяльності. Історично склалося, що проблема успішності і надійності діяльності людини уперше була поставлена в психології праці, інженерній і спортивній психології. Саме у цих прикладних напрямках психологічної науки розроблені принципи і методи діагностики психічного стану, на основі яких розробляється прогноз результативності діяльності людини.

Розгляд психічних станів, що формуються у професійній діяльності людини і визначають її результативність, проводиться на основі поняття «Функціональний стан людини» (англ. functional state of man). Функціональний стан (ФС) людини — це інтеграційна характеристика стану людини з точки зору ефективності виконуваної ним діяльності і задіяних в її реалізації систем за критеріями надійності і внутрішньої ціни діяльності. У психології праці, психології професійної діяльності, інженерній психології й ергономіці ФС аналізується на рівні людини, яка працює. ФС відрізняються різноманітністю і динамікою розвитку. вони визначають особливості психічної діяльності в певний момент (період) і можуть позитивно або негативно позначатися на динаміці усіх психічних процесів. Розвиток несприятливих ФС у ході професійної діяльності може істотно знижувати її ефективність і надійність, а також бути передумовою виникнення травм, нещасних випадків і аварійних ситуацій.

У ФС виділяють наступні основні рівні організації: пове-дінковий, психофізіологічний, психологічного забезпечення діяльності і суб’єктивно-рефлексивний. Класифікації ФС будуються на основі різних прагматичних і змістовних критеріїв. За впливом на результат діяльності виділяють наступні види ФС: позитивні (пов’язані з процесами мобілізації) і негативні (демобілізація функціональних можливостей), оптимальні й неоптимальні; дозволені й заборонені; гострі, хронічні й пограничні. До основних якісно специфічних класів ФС відносяться стани оптимальної працездатності, стомлення, монотонії, різні форми фізіологічного і психологічного стресу, екстремальні стани. Основними видами ФС є: 1) стан оперативного спокою, який характеризує готовність людини до включення в робочий процес, але не відбиває його специфіки; 2) стан адекватної мобілізації, який характеризує людину, що вже включилася в діяльність; при цьому зміни, що відбуваються в організмі людини, адекватні виконуваній діяльності; 3) стан динамічного розузгодження, що виникає в тому випадку, коли порушується адекватність компенсаторних і адаптаційних механізмів працівника. У тому випадку, коли в характеристиці ФС хочуть виділити один який-небудь компонент, незалежно від адекватної мобілізації або динамічного роз-узгодження, говорять про окремі види ФС, наприклад, стані гіпоксії, загальмованості, пильнування, емоційної напруженості, монотонії, стомлення та ін. Спеціально виділяють також пограничні ФС, близькі до патологічних станів, наприклад, перевтома, а також ФС з точки зору небезпеки для здоров’я — небезпечні і безпечні.

20.4.2. Характеристики психічних станів, пов’язаних з діяльністю

У міру закріплення характеру реакцій на певну діяльність і їх усвідомлення професіоналом, починають проявлятися домінантні психічні стани. У кожному актуальному відрізку діяльності спостерігається своя динаміка домінантних станів: від украй позитивних до украй негативних. Вона відбувається під впливом робочого, навчального або змагального навантаження. Украй позитивні психічні стани називають професійно-важливими станами, оскільки тільки вони забезпечують максимальну успішність професіонала на актуальних відрізках професійної або спортивної діяльності (В. Ф. Сопов, 2005). Професійно-важливі стани закріплюються як ідеальна форма реагування на актуальні відрізки діяльності (наприклад, в спорті: навчання — зосередженість, тренування — активність, відновлення — задоволеність, підготовка до змагання — упевненість, змагання — бойова готовність, період після змагань — щастя) і завершують таким чином динаміку формування, протікання і закріплення психічних станів професіонала. Характеристика деяких психічних станів, характерних для професійної і спортивної діяльності, приведена нижче.

Депривація (від англ. deprive — позбавляти) — психічне голодування, психічна недостатність, втрата чого-небудь, позбавлення через недостатнє задоволення основних психічних потреб, і в першу чергу — потреби в середовищі. Депривація виникає в деприваційній ситуації, для якої характерне стимульне збіднення. Така ситуація може скластися під час виконання довготривалих завдань у малих професійних колективах (екіпаж космічного корабля або підводного човна), а також у ході тривалого перебування в спеціалізованих школах-інтернатах, на тривалих навчально-тренувальних зборах, у замкнутих командах, групах, відокремлених тренувальних базах і центрах, у тренувальних групах з дуже суворим режимом. Психічна депривація є психічним станом, що виникає в ситуаціях формування специфічних стосунків до стимульного «вакууму». Найбільш близьким поняттям тут є фрустрація. тривала фрустрація (позбавлення звичної життєвої потреби) поступово переходить в депривацію (неможливість взагалі задовольняти звичну життєву потребу). Одним із важливих супроводжувальних чинників є монотонність діяльності або монотонність спілкування.

Основним механізмом виникнення депривації вважають порушення сенсорної стимуляції ретикулярної формації, що має велике значення для активації уваги, пильнування і свідомості. виділяються чотири форми психологічної де-привації за основними психічними потребами.

1. Депривація сенсорна: зменшення кількості й якості сенсорних стимулів.

2. Депривація когнітивна: мінливість, хаотичність, відсутність впорядкованості і сенсу зовнішнього світу.

3. Депривація емоційна: неможливість встановлення інтимного емоційного відношення до кого-небудь або розрив емоційного зв’язку, який вже склався.

4. Депривація соціальна: обмеження можливості для засвоєння автономної соціальної ролі.

Профілактика депривації можлива при забезпеченні стимулів зовнішнього середовища у необхідній кількості, якості й послідовності; при розвитку позитивно стійких емоційних стосунків, що зв’язують суб’єктів діяльності; при створенні умов для засвоєння соціальних ролей і поза напруженою професійною діяльністю.

Монотонія (від грецьк. monos — єдиний, tonos — напруження, наголос) — психічний стан, що виникає у професіонала у вигляді реакції у відповідь на одноманітну і бідну враженнями діяльність. Він характеризується зниженою психічною активністю; знижується загальна реактивність і здатність до перемикання в ситуаціях, що не допускають відвернення на інші види діяльності, і виникає задовго до настання істинного стомлення. Часте виникнення моно-тонії знижує мотивацію професіонала.

Одноманітність професійної або спортивної діяльності буває двох видів: рухова (характеризується одноманітним повторенням рухів) і сенсорна (обумовлена одноманітним повторенням сигналів і стимулів середовища). Вони і викликають конфлікт між провідними стосунками особистості до виконуваної роботи. Монотонію, що виникає при цьому, характеризують:

а) суб’єктивні симптоми: зміна мотивації, падіння інтересу, нудьга, апатія, почуття втоми, сонливість, парок-сизмальні паузи сну від 1—2 до 30—50 секунд, і як результат — послаблення уваги, переоцінка часових інтервалів, зорові галюцинації;

б) об’єктивні симптоми: погіршення реакції вибору, зниження частоти пульсу, артеріального тиску, енерговит-рат, падіння м’язового тонусу, порушення координації, але з метою компенсації дещо зростає рухова активність. Тобто спостерігається випереджаюча загальмованість вищих, а також мотиваційні і компенсаторні збудження нижчих рухових рівнів.

Стійкість до монотонії індивідуальна. У дослідженнях, проведених В. Ф. Соповим, виявлено, що добре переносять монотонію професіонали, які мають такі особливості: інертність нервових процесів, скоріше слабку нервову систему, розсудливість, стриманість, упевненість, незворушність, реалістичність, сумлінність, задоволеність досягнутим, урівноваженість, інтроверсію, потребу в досягненні успіху. Низька стійкість до монотонії більш виражена в осіб, які мають рухливі нервові процеси, сильну нервову систему, безпечність, мрійливість, тривожність, низьку сумлінність, неврівноваженість, екстраверсію, завищену самооцінку, потребу в уникненні невдач, переважання симпатичного тонусу.

Заходи профілактики монотонії мають бути різноманітними: збагачене інформаційними стимулами робітниче або навчальне середовище, емоційність навчально-тренувального процесу, дроблення тренувального заняття, посилення мотивації, актуалізації цілей, укрупнення простих завдань у блоки вправ, зміна характеру роботи, місця тренування, застосування аудіовізуальних засобів (функціональна музика, слайди, колірне середовище, темпоритмове стимулювання тощо), включення елементів змагання і творчості в умови реальної напруженої професійної діяльності.

Пересичення психічне — психічний стан з ряду подібних стомленню, виникає в умовах одноманітності професійної підготовки в ситуаціях, що не допускають переходу на інші види діяльності. Розвиток стану психічного пересичення проходить певні фази: від повної готовності до дії через втрату інтересу до стану відрази до роботи й афективного вибуху, після якого настає розрядка і спад збудження.