Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Переваги використання методик із застосуванням суб’єктивних шкал полягають у тому, що вони дають можливість одержання тонких кількісних оцінок опису психічних станів. У зв’язку з цим вони використовуються поряд з іншими методиками при проведенні комплексних досліджень психічних станів різних професійних або спортивних груп випробуваних.

Застосування методик суб’єктивної оцінки психічних станів на практиці не завжди може дати об’єктивну картину, оскільки, як відзначає О. О. Навакатікян (1993): «...суб’єктивні оцінки стомлення залежать від мотивації, зацікавленості у виконуваній роботі, а також від таких зовнішніх по відношенню до операційної сторони діяльності чинників, як рівень домагань і міра відповідальності при виконанні завдання. Крім того, суб’єктивні оцінки стомлення пов’язані із складністю виконуваної діяльності».

До недоліків даних методик варто також віднести таке:

• вони попередньо повинні бути відкалібровані з іншими показниками, які виконують функцію еталона;

• використання стандартизованих тестів суб’єктивної оцінки психічних станів для деяких категорій працівників, що виконують специфічну діяльність, може виявитися малоефективним;

• методики вимагають досить великого часу проведення тестування (10—20 хвилин).

Комплексні методи оцінки психічних станів. Оскільки психічні стани людини можуть розглядатися як своєрідна відповідь функціональних систем різних рівнів на зовнішні та внутрішні впливи, що виникають під час виконання значимої для людини діяльності, то на практиці для їх вивчення необхідне використання комплексних методик, які включають набір психологічних і фізіологічних показників, що дозволяє повніше охарактеризувати системну інтегративну характеристику стану, а також підвищити вірогідність й інформативність проведених досліджень.

У роботі О. О. Конопкіна (1980) наведено результати дослідження психічних станів операторів у діяльності хімічного виробництва за результатами спільних вимірів: біохімічних показників крові (рівень цукру та групи ад-реналіноподібних речовин) та сечі (зміст кортикостероїдів); частоти пульсу та величини артеріального тиску; простої та складної сенсомоторної реакції; коректурної проби.

При вивченні працездатності операторів енергопідпри-ємств використовувався комплекс показників: артеріальний тиск; частота серцевих скорочень; функціональна рухливість нервових процесів; латентні періоди простої та складної сенсомоторної реакцій; обсяг короткочасної пам’яті; стійкість і швидкість переключення уваги; самопочуття, активність, настрій (опитувальник «САН») (О. О. Навакатікян, В. В. Крижановська, В. В. Кальниш, 1987).

В. П. Дядичкіним (1990) описана методика комплексного психофізіологічного дослідження працездатності, заснована на вимірі: часу сенсомоторних реакцій на оптичні й акустичні подразники; критичної частоти злиття мелькань, координації руху, тремору, швидкості довільних скорочень м’язів, артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, обсягу короткочасної пам’яті, концентрації та переключення уваги, швидкості виконання розумових операцій.

Для вивчення інформаційного стресу (В. О. Бодров, 2000) застосовувалася комплексна методика, що має визначення у випробуваних: часу простої та складної сенсо-моторної реакцій на світло; ступеня виразності факторів нестабільності вибору, відхилення від аутогенної норми, тривожності, працездатності, показника вегетативного тонусу (за даними тесту Люшера); розподілу та стійкості уваги; обсягів оперативної та короткочасної пам’яті на числа; реакції на об’єкт, що рухається; самопочуття, активності, настрою (методика САН); частоти пульсу і подиху, обсягу подиху; критичної частоти злиття світлових мелькань; порогів контрастної чутливості ока; особистіс-ної тривожності та реактивно-ситуаційної тривожності (опитувальник Спілбергера—Ханіна); емоційного стану (за опитувальником Л. П. Гримака «Емоційна реактивність»).

Слід зазначити, що реальна трудова діяльність накладає жорсткі часові й технічні умови на методики визначення психічних станів, у силу чого багато фізіологічних показників виявляються складними та практично недоступними для конкретних досліджень. Це стосується біохімічних показників, електроенцефалограми, електроміограми та деяких інших вегетативних показників. Показники, що визнача-ються за допомогою методу ЕКГ, хоча й дають інтегральні характеристики психічних станів, але не несуть інформації про їхню структурну організацію. Психологічні опитуваль-ники (зокрема, опитувальник Спілбергера—Ханіна, методика САН та ін.) вимагають досить тривалого часу для роботи з ними, тому їх застосування в умовах реальної професійної діяльності обмежене.

Вибір показників для комплексної діагностики психічних станів визначається на основі аналізу процесу праці, при цьому група параметрів, що відображає специфіку праці, повинна оптимальним чином визначати внутрішні критерії успішності діяльності. До методів і систем діагностики психічних станів пред’являється також ряд загальних вимог:

• висока інформативність і достовірність, тобто показники контролю повинні досить тісно корелювати з показниками працездатності людини;

• оперативність, можливість проведення експрес-діаг-ностики, тобто отримання результатів контролю повинне здійснюватися досить швидко;

• висока перешкодостійкість, тобто на результати діагностики не повинні впливати різні сторонні чинники;

• простота реалізації, тобто отримання сигналів контролю не повинне вимагати застосування складної і громіздкої апаратури, створення для працівника спеціальних умов для тестування (екранованих приміщень, спеціального освітлення, нерухомого положення тіла і т. ін.);

• безперервність контролю протягом усього часу роботи людини;

• відсутність перешкод у роботі людини, тобто отримання інформації про психічний стан не повинно заважати виконанню основної роботи, не повинно відволікати людину від її діяльності, сигнали контролю повинні природним чином з’являтися у процесі роботи;

• виключення суб’єктивізму, тобто результати контролю не повинні залежати від бажання людини, вони не повинні свідомо спотворюватися.