Розділ «Частина IV. Пізнання»

17.4. Соціальний інтелект 

Соціальний інтелект розглядається як окремий вид інтелекту, що є практичним та відрізняється у першу чергу від абстрактного академічного інтелекту. Структурно соціальний інтелект розглядається як багатокомпонентне утворення. Він має різні форми прояву в конкретних між-особистісних ситуаціях і важко піддається стандартним методам дослідження.

Г. Олпорт описував соціальний інтелект як особливу здатність вірно судити про людей, прогнозувати їхню поведінку та забезпечувати адекватне пристосування у між-особистісних взаємодіях.

На думку Г. Айзенка, соціальний інтелект визначається як здатність індивіда використовувати психометричний інтелект з метою адаптації до вимог суспільства. При цьому психометричний інтелект визначається на 70% впливом генотипу, а на 30% — середовищними факторами (культура, виховання в родині, освіта, соціоекономічний статус).

Дж. Гілфорд розглядає соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від фактора загального інтелекту та пов’язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації.

Отже, соціальний інтелект — інтегральна інтелектуальна здібність, яка визначає успішність спілкування і соціальної адаптації суб’єкта. Соціальний інтелект поєднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням соціальних об’єктів (людини як партнера в спілкуванні, групи людей), забезпечує розуміння вчинків і дій людей, розуміння мовленнєвої продукції людини, а також їх не-вербальних реакцій (міміки, поз, жестів).

Відповідно до концепції Дж. Гілфорда, здібності соціального інтелекту, так само як і загальноінтелектуальні, можуть бути описані в просторі трьох перемінних: зміст, операції, результати. Дж. Гілфорд виділив одну операцію — пізнання, і зосередив свої дослідження на пізнанні поведінки. Ця здібність містить у собі шість факторів:

1. Пізнання елементів поведінки — здатність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки.

2. Пізнання класів поведінки — здатність розпізнавати загальні властивості у певному потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку.

3. Пізнання відносин поведінки — здатність розуміти відносини, які існують між одиницями інформації про поведінку.

4. Пізнання систем поведінки — здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, зміст їх поведінки в цих ситуаціях.

5. Пізнання перетворень поведінки — здатність розуміти зміни значення подібної поведінки (вербального або невербального) у різних ситуаційних контекстах.

6. Пізнання результатів поведінки — здатність передбачати наслідки поведінки, виходячи з наявної інформації.

Особи з високим рівнем соціального інтелекту здатні витягати максимум інформації про поведінку людей, розуміти мову невербального спілкування, висловлювати швидкі й точні судження про людей, успішно прогнозувати їх реакції в заданих обставинах, виявляти далекоглядність у відносинах з іншими, що сприяє їх успішній соціальній адаптації (однак сам по собі рівень розвитку соціального інтелекту ще не є гарантією продуктивності соціальної поведінки. в основі соціальної дезадаптації може бути невротизація особистості, акцентуації характеру, негативні установки тощо).

Люди з високим соціальним інтелектом, як правило, бувають успішними комунікаторами. їм властиві контактність, відкритість, тактовність, доброзичливість і сердечність. високий соціальний інтелект також пов’язаний з інтересом до соціальних проблем, наявністю потреби впливати на інших і часто сполучається з розвинутими організаторськими здібностями. Можна також відзначити, що рівень розвитку соціального інтелекту більшою мірою визначає успішність адаптації під час налаштування на роботу, ніж рівень розвитку загального інтелекту. Люди з високим соціальним інтелектом зазвичай легко уживаються у колективі, сприяють підтримці оптимального психологічного клімату, виявляють більше інтересу, кмітливості й винахідливості у роботі.

Особи з низьким соціальним інтелектом зазнають труднощів у розумінні й прогнозуванні поведінки людей, що ускладнює взаємини і знижує можливості соціальної адаптації. Низький рівень соціального інтелекту може до певної міри компенсуватися іншими психологічними особливостями особистості: розвинутою емпатією, певними рисами характеру, комунікативними навичками.

У 90-ті роки ХХ століття К. Космитські та О. Джон визначили сім провідних складових у концепції соціального інтелекту. Це і когнітивні елементи (оцінка перспективи, розуміння людей, знання соціальних правил, відкритість у стосунках з оточуючими), і поведінкові елементи (здатність мати справу з людьми, соціальна пристосовність, теплота в міжособистісних стосунках). Таке трактування певною мірою повторює теорії інших дослідників, але містить також додаткові аспекти: акцентування теплоти в між-особистісних стосунках і відкритості до людей.

Використовувати поняття «соціальний інтелект» у вітчизняній психології вперше запропонував Ю. М. Ємелья-нов, під ним вчений розумів стійку, засновану на специфіці розумових процесів, афективного реагування і соціального досвіду, здібність розуміти самого себе, а також інших людей, їх взаємини і прогнозувати міжособистісні події. У роботах Ємельянова розуміння соціального інтелекту щільно пов’язане з поняттям «соціальна сенситивність».

Від 1990-х років проблема соціального інтелекту розроблялася В. М. Куніциною. Вона запропонувала таке визначення: соціальний інтелект — це глобальна здатність, яка виникає на базі комплексу інтелектуальних, особистісних, комунікативних і поведінкових рис, що обумовлюють прогнозування розвитку міжособистісних ситуацій, інтерпретацію інформації та поведінки, готовність до соціальної взаємодії та прийняття рішень. Соціальний інтелект допомагає людині прогнозувати розвиток міжособистісних стосунків, загострює інтуїцію, передбачливість і забезпечує психологічну витривалість.

Вважаючи соціальний інтелект багатовимірною, складною структурою, автор виділила такі його аспекти: