Головне для людини у процесі пізнання — відокремити релевантну інформацію від нерелевантної, сформувати з відібраної інформації несуперечливе ціле.
У процесі вирішення завдання компоненти працюють узгоджено: метакомпоненти регулюють функціонування виконавчих компонентів і «пізнавальних», а ті у свою чергу забезпечують зворотний зв’язок для метакомпонентів.
Найбільш детально і обґрунтовано в концепції Р. Стер-нберга описаний рівень метакомпонента. На думку автора, основні труднощі під час вирішення завдань полягають не в самому вирішенні, а в правильному розумінні суті завдання.
У теорії інтелекту, розробленій під керівництвом Б. Г. Ана-ньєва, інтелект — це інтегрована система пізнавальних процесів. Структура інтелекту зводиться до характеру внутріш-ньофункціональних і міжфункціональних зв’язків, виявлених за допомогою процедур кореляційного і факторного аналізу (когнітивна диференціація-інтеграція, що веде психічний процес тощо). Міра інтегрованості когнітивних процесів (психомоторики, уваги, пам’яті, мислення) — критерій розвитку інтелекту. Інтеграція характеризується зростанням ви-раженості властивостей окремих пізнавальних функцій і посиленням міжфункціональних зв’язків між ними. Зростання кількості й величини кореляційних зв’язків інтерпретується як прояв міри інтегрованості пізнавальних функцій і, відповідно, як показник становлення цілісної структури інтелекту.
У рамках теорії функціональної організації пізнавальних процесів Б. М. Величковського інтелект розглядається як гетерархія рівнів пізнавального відображення. На відміну від ієрархій, гетерархії не мають фіксованого «центру», з якого здійснювалося б управління усією системою. Цілі розподіляються між декількома відносно автономними рівнями. Гетерархічний (поліфонічний) принцип координації пізнавальних процесів підкреслює самостійний характер функціонування кожного рівня пізнавального відображення.
Виділено шість рівнів — A, B, C, D, E, F. Нижчі рівні (А, В) пов’язані з реалізацією рухів і локалізацією об’єктів у просторі, передбачають точну метричну прив’язку до ре-левантних властивостей об’єктів. Рівні C, D координують розгорнуті предметні дії в умовах побудови предметного образу ситуації. Рівні E, F — це «вищі символічні координації», що відповідають за представлення і зберігання знань і стратегії перетворення знань. Базові рівні пізнавального відображення характеризують природу окремих когнітивних процесів: відчуття, пов’язане з роботою рівнів
А, В, С, сприйняття — C, D, пам’ять і мислення — D, E, F, уява і розуміння — E, F, увага — результат управління впливу рівня F на Е і Е на D.
М. О. Холодна виділила мінімум базових властивостей інтелекту:
1) рівневі властивості, які характеризують досягнутий рівень розвитку окремих пізнавальних функцій (як вербальних, так і невербальних), і презентації дійсності, що лежать в основі процесів (сенсорне розрізнення, оперативна пам’ять і довгострокова пам’ять, обсяг і розподіл уваги, поінформованість у певній змістовній сфері тощо);
2) комбінаторні властивості, що характеризуються здатністю до виявлення й формування різного роду зв’язків і відносин у широкому сенсі слова — здатність комбінувати в різних сполученнях (просторово-часових, причинно-на-слідкових, категоріально-змістовних) компоненти досвіду;
3) процесуальні властивості, що характеризують опера-ціональний склад, прийоми й відбиття інтелектуальної діяльності аж до рівня елементарних інформаційних процесів;
4) регуляторні властивості, що характеризують забезпечувані інтелектом ефекти координації, управління й контролю психічної активності.
17.4. Соціальний інтелект
Соціальний інтелект розглядається як окремий вид інтелекту, що є практичним та відрізняється у першу чергу від абстрактного академічного інтелекту. Структурно соціальний інтелект розглядається як багатокомпонентне утворення. Він має різні форми прояву в конкретних між-особистісних ситуаціях і важко піддається стандартним методам дослідження.
Г. Олпорт описував соціальний інтелект як особливу здатність вірно судити про людей, прогнозувати їхню поведінку та забезпечувати адекватне пристосування у між-особистісних взаємодіях.
На думку Г. Айзенка, соціальний інтелект визначається як здатність індивіда використовувати психометричний інтелект з метою адаптації до вимог суспільства. При цьому психометричний інтелект визначається на 70% впливом генотипу, а на 30% — середовищними факторами (культура, виховання в родині, освіта, соціоекономічний статус).
Дж. Гілфорд розглядає соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від фактора загального інтелекту та пов’язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації.
Отже, соціальний інтелект — інтегральна інтелектуальна здібність, яка визначає успішність спілкування і соціальної адаптації суб’єкта. Соціальний інтелект поєднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням соціальних об’єктів (людини як партнера в спілкуванні, групи людей), забезпечує розуміння вчинків і дій людей, розуміння мовленнєвої продукції людини, а також їх не-вербальних реакцій (міміки, поз, жестів).
Відповідно до концепції Дж. Гілфорда, здібності соціального інтелекту, так само як і загальноінтелектуальні, можуть бути описані в просторі трьох перемінних: зміст, операції, результати. Дж. Гілфорд виділив одну операцію — пізнання, і зосередив свої дослідження на пізнанні поведінки. Ця здібність містить у собі шість факторів:
1. Пізнання елементів поведінки — здатність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 63. Приємного читання.
